Читать «20 000 років під кригою» онлайн - страница 13

Коли Бебі побачила мене на містку, то покинула свій притулок і по карнизу почала дертися до мене.

Помітивши це, Марципан зіскочив з свого престолу й побіг слідом за своєю дружиною, а за ним кинулися переслідувачі. Всі разом наближалися до містка.

«До добра це не доведе!» подумав я і швидко пустив підйомника в прірву.

Тільки-но спустився я на п'ять метрів, як Бебі стала вгорі на містку і так благально подивилася на мене своїми сумними очима, що я зупинився. Бебі не вагалася довго і зіскочила з моста. Побачивши, що рукавиці заважають їй вчепитися за машину, я допоміг ведмедиці — вхопив за шкіру на шиї та підтягнув до себе.

Треба мерщій спускатися вниз, бо коли ще хоч один ведмідь стрибне до нас, канати не витримають. Звірі, що скупчилися, певно, відважаться на згубний стрибок до машини.

Від цієї небезпеки врятувала нас героїчна самопожертва Марципана. Марципан заслужив на звання сміливця, бо поводився, як справжній герой.

Коли він побачив, що Бебі пощастило врятуватися, то став на мосту і повернувся проти натовпу переслідувачів, немов лицар Баярд. Звівшися на задні лапи, він передніми роздавав могутні стусани своїм суперникам. Льодовий міст був вузеньким, тому противники Марципана могли заходити на нього тільки по одному. Коли атакуюча зграя була на відстані трьох метрів од залізного кола, до якого я прив'язав мотуззям свою машину, Марципан раптом кинувся на противників, одного з них обійняв, другому вп'явся зубами в горлянку й разом з ними звалився в прірву. Вони пролетіли повз мою машину, в повітрі кусаючи один одного.

Бідолашний відважний Марципан! Це завдяки йому я врятувався. Тільки-но опустилася моя машина на дно печери, як зверху впало мотуззя. Розлючені звірі, шаленіючи, перегризли канати. Коли б вони зробили це на п'ять хвилин раніш, я скрутив би собі в'язи.

Тепер я справді «вдома». Шлях назад, звідки я спустився сюди, відрізано. Моя підйомна машина ні до чого не причеплена, і я не можу піднятися на міст. Вороття немає.

На відшкодування, мені залишилися туші трьох ведмедів. Зрозуміло, вони забилися на смерть. Двоє з них важать по двісті кілограмів, король — щонайменше триста.

Це вже свіже м'ясо! З нього я приготую консервів принаймні на три роки.

Я відразу взявся до роботи.

Але Бебі раптом виявила опір. Це вірне створіння впізнало серед трьох трупів свого друга, лягло біля нього і почало облизувати його голову, сумно скавулячи. Коли ж я наближався до Марципана, Бебі люто вишкіряла зуби.

Сердечний біль Бебі гідний шани! Вона мала рацію: володаря не дозволено їсти. Так, мила Бебі, герой, що не один раз рятував моє життя, гідний щирої шани. Я відтягнув убік трупи двох інших ведмедів, обдер з них шкури, розібрав туші. (Мій батько недарма був досвідченим м'ясником!)