Читать «20 000 років під кригою» онлайн - страница 10

Та мене зацікавило не це зібрання рідкостей, а величезна кількість дичини.

Великих тварин я залишив поза увагою, бо знав, що м'ясо дінатерія чи амплототерія придатне тільки для гострих зубів ведмедя. Відшукавши найстрункіше із звірят — первісного оленя — я за допомогою пороху розбив льодову кору, дістався до його грудей і сокирою вирубав з них добрий шмат. Я дуже поспішав, бо голод підганяв мене.

Та все ж я не міг не зупинитися, коли під кригою запримітив добре розвиненого птеродактиля. Правда, його вигляд викликав огиду. Голова в нього, як у птаха, в дзьобі — зуби, наче в крокодила, шия, мов у бузька, тіло голе, як в англійської свині, на чотирьох ногах — пазури, з'єднані перетинкою, мов крила кажана. Літаючий жах та й годі! З первісних тварин це єдиний екземпляр, справді жирний. А без жиру печеня не смачна. Видовбав я цю тварину з льоду. Шкіра на ній тонка, наче пергамент, — її легко можна пороти ножем. На спині птеродактиля товстий шар сала. Я покуштував. Смаком нагадує щось середнє між риб'ячим жиром і зіпсованим маслом. Я сподівався, що при варінні ці присмаки зникнуть.

Кілька шматків з грудей первісного оленя посік на паливо, один шматок і кусні сала кинув у казан.

М'ясо виявилося прекрасним паливом, але гуляш з нього не вдався.

Коли я зняв покришку з казана, то мало не впав від страшного смороду. Я затулив носа й спробував проковтнути бодай маленький шматок м'яса. Але цей шматок ще й у шлунку протестував проти мого вчинку. Проковтнути ще хоч шматочок я не наважувався. Я потрапив у становище тих, що зазнали корабельної аварії й ладні скоріше померти від спраги, ніж пити воду з моря.

Треба пошукати в цьому великому музеї пташиного м'яса. Хоч птахів у допотопні часи жило дуже мало, але ті, що були, справді варті того, щоб їх звати птахами.

Коли б я міг знайти одного тільки діорніса, то його м'яса вистачило б мені на цілий рік. У Лондонському хірургічному музеї є скелет цього птаха у вісімнадцять футів висотою. От якби знайти такого!

Довго блукав я в печері, але знайти не міг нічого і вже навіть почав думати, що під час землетрусу, який перебудував увесь світ, жодна перелякана пташка не забігла до печери. Та випадкова знахідка переконала мене в протилежному.

Під льодом я помітив яйце.

Але чиє? Схоже воно на великий гарбуз. В шість разів більше за страусове. Видовжений бік яйця — бурий, із зеленуватими плямами. Воно було більше за яйце епіорніса, яке зберігається в паризькому музеї, а в те яйце, що зберігається в Парижі, вмістилося б шістсот курячих яєчок.