Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 73

Гаел дисципліновано з’явився перед ясні очі Люцифера. Я ледве не зімліла від захоплення. Я відчувала себе останньою ідіоткою, просто ганчірочкою, об яку ноги не повитирав тільки лінивий. Терпіти таке?

- Ну, покидьки! - вискнула я, -! У вас тут що, соцзмагання з художнього використання наївної онучки? Гаеле, це що, чесно, по твоєму?

- Хто тобі сказав, що мова йде про чесність?

- Ах, он як!

Я підстрибнула в неймовірному потрійному тулупі з підвипідвертом і з “Кий-я!”, проголошеним мною надзвичайно дурним голосом, вліпила Гаелові ніжного ляпаса. Що тут сталося! Спалахнув килим, від якого я відштовхнулася, тріснула підлога, повалив дим. ЗБОНЧевці поховалися під лавками. Гаела просто метнуло в стіну, від чого здригнулася всенька будівля. Йому, звичайно, нічого лихого не сталося. Він просто сидів, як пришелепуватий, і дивився на долоню, якою витер розбиті мною губи. А потім розсміявся.

- Ну все, дуель до першої крові! У тебе що, знову гормональний стрес?

Все поплило перед моїми очима. Він же… Там, біля пам’ятника Герою… То був…

- О боже… - прошепотіла я.

- Чого хоче жінка, того хоче Бог, - з недоречним тріумфом вимовила Медді.

Люк зблід.

- Ти не могла…

- Чого ж? Богдан Сергійович таки закрив кредит. Що вдієш, мені дуже шкода.

- Мать-перемать, - сказав Люцифер і почав буянити.

Не знаю, що він зробив, та мала місце друга спроба запроторити мене до Пургаторію. Правда, ми тепер опинилися тут вдвох з Гаелом, і мене жбурнуло просто в його обійми. Він не сподівався такого удару долі, і в результаті, ми обоє опинилися на підлозі. Це була, очевидно, остання помста Люка, оскільки потрапивши у таку двозначну позицію, я просто не могла не відчути рецидиву гормонального стресу. Та такої сили, що розладнався вестибулярний апарат, а опорно-руховий немов зірвався з ланцюга, як скажена собака. Так напевно, відчувають себе маніяки, які ґвалтують перехожих на вулицях. Ось до чого я докотился!

- Ne nos indulges in tentationem, sed libera nos a malo… - прошепотіла я, задихаючись гарячим, вологим паром Стіксу.

Підлога в черговий раз хитнулася і тріснула просто під нами. Хапаючись за твердий грунт, ми підвелися, опинившись по різні сторони тріщини. Тільки тепер я усвідомила, що ми стояли на мосту, через той же осоружний Стікс. І міст виявився розвідним.

- Це міст через Стікс, - сказав Гаел.

- І що?

- А те, що з цього моста можна потрапити будь-куди, будь-який час і місце.

- Угу, - я відчувала, що зараз почну ницо скиглити, - повертаєшся до Амайрани?

- Напевне.

Боже, ну має ж бути якийсь спосіб!

- Шкода, що не можна нічого вдіяти.

- Все, значить.

Тільки б не заплакати, будь ласка!

- Логічно.

- А… можна запитання?

Він усміхнувся.

- Як тобі вдалося звабити Єву?

- Так ти здогадалася? Ну тоді… Не знаю навіть. Це ще питання, хто кого.

- Що ж, бажаю подальших успіхів.

- І тобі.

Ми розвернулися і пішли в різні сторони. God help me, I love thee! Тільки не обертайся! З кожним кроком, я все більше занурювалася в туман, липкий і спекотний. Берега не було видно, та я була впевнена, що й не побачу його. Я заплющила очі - чи не все одно? - і йшла так дуже довго, але зрештою опинилася вдома. З холодним компресом на чолі - голова боліла страшенно. Медді дивилася на мене зі співчутливою посмішкою.