Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 68
Марина Соколян
- Сьогодні яке число?
- Та наче тридцять перше червня.
- Ага, сьогодні ж ярмарок на Ферауфштраг-плаца!
- І що?
- Там з самого ранку купа народу, можна розгубитися у натовпі.
- Але туди ще дійти треба!
- Ага…так. Як пробитися звідси на Нехайлівську вулицю?
- Нащо тобі?
- Побачите.
- Ну, зараз перетнути Тещату, і вгору.
- Встигаємо? Як там наші фани?
- Не відстають.
- Ідемо трохи швидше, треба відірватися бодай на хвилину.
Ми пришвидшили ходу і скоро опинилися на Тещатій, а там, попід тином, вийшли на Нехайлівську, весь час усвідомлюючи, як свербить і не дає спокою осоружний хвіст.
- Тепер бігом!
- Ать-два, - єхидно додав Бішоп, але все ж, за моїм прикладом, зірвався з місця в кар’єр.
На Нехайлівській слід пробігти чотири квартали, потім звернути направо, у затишний дворик, куди виходять кілька будинків, там ще стоять розкішні екіпажі кольору срібна металіка, а над головою перетинають небо мотузки з різнобарвною білизною, яка патріотично тріпотить на вітрі. Там, залізними сходами, в під’їзд одного з будинків і вгору шість сходових прольотів. На площадці треба знати певні двері, ввірватися в них, не стукаючи і обережно та щільно причинити за собою. Ви опиняєтеся прямо на Нехайлівській площі.
- Ого, - з повагою сказав пан Теодор, - ти звідки це знаєш?
- Ви б виходили скільки кілометрів зі стількома залицяльниками!
- Та якось не доводилося.
- Треба ж! Ну, тепер, якомога швидше, на Ферауфштраг-плаца. Цей вихід вони все одно скоро знайдуть.
На Ферауфштраг-плаца знаходилося чотири банки, народний суд (музей) і колишня в’язниця, себто - правильно, Університет. Це була ще одна причина, через яку я вибрала такий маршрут. Серед громади нашого спудейства, два ідіоти з дикими очами, у плавках та халаті не виділялися б великою оригінальністю. А крім того, у рідних застінках альма-матері можна знайти політичний і фізичний притулок до кращих часів.
На площі вже зібралося шановне панство, порозкладало на возах всіляке начиння і розпочало торги. “Ой наїхало продавальниць, ой наїхало купувальниць” - пригадала я лекції з розбазарної економіки, а потім, глянувши на Бішопа - і семінар з оцінки товарної собівартості “стали думать і гадать, що за цього мужа дать”. Треба його кудись прилаштувати. Я озирнулася. Ага.
Недалеко від Університету проводилась рекламна акція розчинного супчика-чілі “Куріна Плямка”. Перед павільйоном була зображена в ненатуральну величину курка зі скаженими очима, а над нею спокусливий, побудований на ономатопії, слоган “Плям-плям!”. Супчик роздавали усім охочим, та дуже скоро ви починали розуміти, чому у курки такі очі - рецепт розчинного чілі дуже простий: з конвертика висипається необхідна кількість меленого перцю чілі і заварюється свіжим окропом. Однак, перед павільйоном - що б ви думали! - вишикувалася довжелезна черга. Мої нещасні, недогодовані колеги хлебтали безкоштовне “Плям-плям!”, як амброзію. Та навіть за пультом роздачі натур-рекламки стояла моя знайома. Не дарма кажуть, докторське звання з філософії допомагає знайти високооплачувану, цікаву роботу в сфері обслуговування.