Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 57

Після того ми вирішили, що дамі треба випити. Недалеко знайшовся і питний заклад, що звався “Елефант”.

- Чому слон? - здивувалася я.

- Ну… Напевно, в сенсі, що як уп’єшся, то і слона не помітиш, хоч би навіть червоного. Тільки обережно, тут іноді з вікон горщики з квітами падають.

Ми сіли в куточку і замовили по бренді. Від алкоголю, нормальна мова пана Вергілія час від часу збивалася на гекзаметр, і з ним ставало доволі тяжко спілкуватися. Мені стало трохи сумно, не знати чому. Здавалося, що в мене є якась нагальна справа, а я тут розважаюся, а може, напиваюся з горя. Смак бренді нагадував мені щось приємне, хвилююче і безнадійне. Знов таки, я не пам’ятала, що саме.

- Пан Вергілій, я ризикнула перервати його промову, - у вас ніколи не виникало відчуття, що якась частина життя немов зникла, стерлася з пам’яті?

- Та ні. Хоча… Якось, після того, як греки спалили Трою, ми з одним моторним парубком так добре прийняли, що… А чому ви питаєте?

- Та я, ой, а-ап-пчхи! Перепрошую.

- А, купалися у Стіксі!

- І я відчуваю, що мені треба згадати щось важливе. Так, наче хтось зумисне влаштував мені цю добровільно-примусову ванну. Може таке бути?

- Хтось? Зумисне? Хто ж в змозі таке зробити? Ви знаєте, як тут у нас все відбувається, чи теж забули?

- Боюсь, що так.

Він зітхнув і спробував пояснити.

- Вмираючи, людина перетинає кордон Старого Світу і опиняється тут, у нас, в Пургаторії. Не знати, правда, де, тож у нас усюди конкретні дороговкази розвішані. Тут люди приходять до тями, проводять якийсь час, далі ми з Херрі влаштовуємо орієнтаційну програму, щоб попередити культурний шок. А після того, охочі сідають в човник і Херрі везе їх на той берег Стіксу.

- А що на тому берегу?

- Там? Ну, ще ніхто звідти не повертався. Дехто навіть лишається тут, бо бояться того, що там може чекати. Залишаються і розбудовують Новий Пургаторій. Ну, я, власне, до чого. Сюди люди потрапляють абсолютно спонтанно, цього ніхто не може контролювати. Як броунівський рух.

- О, ви теж знаєте Броуна? Його політична партія була однією з найвпливовіших, поки він не посварився з Брауном…

- Чув. Ну, отже. Якщо хтось і міг зробити подібне, то це тільки або Бог…

- А Бог, на вашу думку, хто?

- О, Богдан Сергійович. Ми його так жартома називаємо. Він - голова правління банку Пургаторію. Великий філантроп. Я чув, і в Старому світі у нього теж капіталовкладення, у нього там, здається, син представляє інтереси банку.

- Чудесно. Або Бог, або -?

- Люк.

- Десь я вже це чула.

- Звісно. Люк, він же Люцифер, він же “Дідько лисий”, голова синдикату. Займається підривною діяльністю, мріє про нероздільну владу над світом.

- Неприємний тип. Так що ж робити? Можна тепер мені хоч щось згадати?

- Просто. 40 сенсів психоаналізу, електрошокова терапія…

- А може ще простіше - цеглиною по макітрі, - скептично зауважила я, - дешево і сердито.

- Непогана ідея, - чомусь підтримав мене співрозмовник, - та тільки спеціалістів майже не лишилося. От закидати камінням - скільки завгодно.