Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 47

- Це відбувається із суккубами, коли “пальне” закінчується.

Він відступив від мене на крок.

- Ніяких незвичайних відчуттів?

- Та ні, наче. Тільки якось моторошно. Ви маєте на увазі, мені тепер треба…

- Ага, приступити до виконання прямих обов’язків.

- А то?

- А то - капець, моя мила. Не знаю я, що далі, як там, у вас, демонів, із душею, чи там - таке, подібне. Але не бійся, інстинкт самозбереження у вас розвинений у повній мірі, знатимеш, що робити. Відчуєш іще.

І таки відчула. Та не відразу, на Бішопове щастя.

… ХХI…

Зранку я прокинулася від усвідомлення оригінального відчуття того, що мені терміново треба чоловіка. Дикий ГоН, значить. Ну, якщо вчора було погано, то, як кажуть, краще б я вчора вмер.

Серце калатало подібно до військової канонади, “і залпи тисячі орудій злились в один протяжний вой”. Ну, правда, я ще не вила, але була досить близька до такого ефектного вияву екстремальних емоцій. Чи то до того ванільного морозива афродизіаку підлили, чи так виявляється мій надзвичайний інстинкт самозбереження? Світу білого не бачачи, я пошкандибала, не в снопи, а до ванни, глянути в свої нещасні очі. З дзеркала на мене дивилася невідома науці інфернальна твар, обличчя спотворене диким первісним голодом. Природа ж, як відомо, не терпить пустоти.

Від печії, що пульсувала - відомо, де, тьмарилося в голові. Я трохи пострибала на правій нозі - наче попустило. Тоді, надихнута несподіваним успіхом, я почала гасати вниз-вверх по сходах, при цьому зберігаючи правильний ритм дихання, наспівувала “Завійтесь багаттями, синії ночі!”, пісеньку, що стала лейтмотивом Вам-не-дамської конференції повій-стахановок. Раджу всім можливим товаришам по нещастю: сходи - це чудові ліки, особливо, якщо комбінувати швидкі стрибки на одній нозі і повільні - через сходинку. Аби мене тільки ніхто не бачив! Ну і звичайно, явився Бішоп.

- Делі, що ти робиш?

- Су-у-блі-му-у-у-ю… бу-уло б щоб у сві-іті бі-ільше робо-очих, трудя-ящих, колго-оспників, і-інтеліге-ентів, мущи-ин всяких рі-ізних і на-авіть студе-ентів…

- І довго ти так збираєшся… гм… самовдовільнятися?

- Вміючи, довго. Бли-зиться ера круто-ого кінця… ми пе-еред клієнтом не зро-оним лиця…

Я безсило опустилася на сходи, захекавшись швидше, ніж вдалося чогось досягти. Гормональний стрес не минувся. Я закрила руками обличчя і тихенько заскиглила. Пан Теодор, здається, розгубився і, вагаючись, підійшов ближче. Краще б він цього не робив: я миттєво підхопилася на ноги з неземною пристрастю в очах.

- Теодоре, ти що тут робиш? А ну, негайно, евакуюватися!

Бішоп завбачливо сховався за спиною Мадам Мадлен.

- Медді, що мені робити? - із відчаєм в голосі, простогнала я.

- Що-що? Це ти в мене питаєш? Швиденько, одяглася, причепурилася, і бігом, знайди собі якогось чоловіка. Тільки піди візьми превентивні засоби в моїй блакитній валізі.

- Та що ви собі думаєте? - я зірвалася на дикий крик - Я ж не повія якась! Не чінклітера! Не тварюка дика в лісі! В мене є почуття!

- А ще в тебе є Дикий ГоН. І це тобі дорогого може коштувати.