Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 46

- Впав, Ліоне, знову впав.

Сивий дядечко інтелігентської зовнішньості різко поставив склянку на стіл.

“Хм, однією проблемою менше, - злобно подумала я, - та й вік, як на мою думку, вже дозволяє відійти від справ.” Та потім я спромоглася навіть здивуватися. В нашому дикому суспільстві, де громадська думка живиться пошлими підозрами і чорними жартами, не практикується подібна відвертість. Хоча кажуть, чоловіки ліпше досягають взаєморозуміння, та й то, в умовах клозетної демократії. А тут таке… Що б це значило?

- То й що, Вік-Торг, - звернувся лисий і носатий Ліон до того цікавого чоловіка, - хіба ж це вперше?

- Ну, звикати до такої ганьби? Соромно. До рук тепер брати не хочеться.

- Х-хе. А як же інакше? Знаєш якийсь інший спосіб? То навчи.

- Чого ж, ідеш до банку, там надають таку послугу. Все тобі зроблять. Ти тільки спостерігаєш.

Тут мене розібрав істеричний сміх. Уявила собі ситуацію: ідеш до банку, кажеш, мовляв, проблеми з посередником… Та не все так просто.

- Ну, Вік-Торг, і скільки ж тепер дають?

“Скільки б не давали…”-промайнула думка.

- Ну, ось в таких межах, - він поставив долоні одну навпроти одної, - від чотирьох до п’яти.

“Ну й розміри! - зауважила я, - прямо кінг-сайз.”

- І, звичайно, коливається.

“Коливається? Господи, це ще що таке за фізіологічна несподіванка?”

- М-да, Ліоне, - зітхнув невдаха Вік-Торг, - одна тепер надія, може закордон виручить.

“Може, - не могла я не погодитись, - тепер, кажуть, дозволили імпорт препарату казкової ефективності “сивка-бурка”.

- Ні, Вік-Торг, після смерті Великого Банкіра, залишається тільки МІФ. А в короля сумніви стосовно цього.

Міф. Значить що, не допомагає “сивка-бурка”? Ні, стоп. Не міф. МІФ. Міжнародний Інвестиційний Фонд. Он вони про що! Курс валюти, тобто, впав, а не… Що, тепер аж п’ять угриків за дуляр? Дійсно образливо.

Тепер, коли проблема ближнього втратила дух життєвого трагізму, моя власна проблема повернулася до мене у всій своїй красі.

- Бішопе, тут якесь погане морозиво. Здається, перебір з ванільним наповнювачем. Чи на холоді перетримали. Ходімо звідси.

- Добре-добре, - знов ця його дурнувата звичка, - Більше не хочеш?

- Хочу, звичайно. Але я дуже сумніваюся у вашій спроможності вповільнити мою забаганку.

І - іронічний погляд зверху вниз (я спеціально підвелася з-за столу для ліпшого ефекту). Він спалахнув, але нічого не сказав. Що, комплекс провини? Ну-ну, карайся, мучся, та не кайся.

Бішоп наздогнав мене в дверях забігайлівки. Тут на мене чекало неймовірне відкриття. Пан Теодор обережно притримав мене за плече.

- Чекай хвилинку. Я хотів перевірити одну річ. О, і справді.

- Що?!

- Тінь. Дивися, - він показав рукою додолу.

Ми стояли поряд на порозі кафе так, що світло падало з-за спини. Тінь Бішопа чітко виділилася у гаммі світлотіні подвір’я. Моєї ж не було. Взагалі ніде. Немов світло просто проходило наскрізь, не затримуючись.