Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 34

…ХVІ…

- Теодоре, чи не забули ми чого, коханий? - ніжно заволала моя новоспечена бабуся.

- Що? - відгукнувся Бішоп, визираючи з вікна.

Варто, напевне, відмітити, що не тільки він. Численні сусіди, як по третьому дзвінку, позаймали свої місця у ложах бенуар.

- Чи ми нічого не забули? Мої вісімнадцять купальних костюмів - ти взяв усі? Не дай же ж біг, забув. Креми - для рук, ніг, повік, гоління, сексу, від сонця, побутових травм і радіації? Маску для підводного полювання на рачкъ…

- Що - навкарачки? Все в тебе якісь нелюдські забаганки: то у ванні, то на антресолях… - бубнів пан Теодор, скачучи між велетенськими сумками.

Медді розташувалася на ганку і фарбувала губи у помаранчевий колір, я сиділа на валізі, відбиваючи ногами ритм шлягеру “шаланди, повнії кефалі” про нелегкі будні передовиків рибного промислу і надзвичайну повагу до них працівників поштово-транспортної індустрії. Нарешті, з’явився Бішоп, тягнучи на горбу наш курортний багаж.

- Ну, рушаймо?

- Треба присісти на доріжку.

Бішоп змучено зітхнув.

- Якщо я сяду, то вже не встану ніколи. - і тут же опустився на лавку.

- От тепер можна і рушати.

Нещасний мій викладач жалібно застогнав.

- Вперед, вперед! - рука Медді з затисненою в ній косметичкою проклала невизначену траєкторію путі, - зорн на зустріч!

- Зорі, а як же. Передчасній смерті від перевтоми, алкоголізму і карієсу, - злісно пообіцяв пан Теодор.

- Пане Бішоп, треба дивитись на світлу сторону темного боку життя. - порадила я, чим заслужила погляд, яким, певно, дивився на буржуазію Великий Магістр темного ордену Про-Літаріїв, Єлєйнин, від чого буржуазія банкрутіла, капіталізм загнивав, також в’янули квіти, і з неба падали птахи о двох головах.

Мені різко стало соромно і, взагалі, недобре, тож я і повела наступ, з криком “ій-єх, дубінушка, ухнєм” першою закинувши валізу на дах маленького екіпажу, що його Медді позичила для нашого турне у місцевому агентстві оренди нерухомості. Бішоп елегантно вліз на козли, і ми рушили.

Перших дві години ми зосереджено збивали зі сліду гіпотетичних переслідувачів, їдучи “строго на південь”. Потім, у момент Х, на перекладній станції (там іще був мотель з загадковою назвою “Безнаколонка” - якась фольклорна беззмістовна гра слів, хоча, може, туди не пускають без наколок, оскільки тільки для своїх в номерах - рожеве шампанське і дзеркала на стелі, хто зна?) ми залишили наш екіпаж з курортним причандаллям і приєдналися до каравану постачальників с/г продукції, що прямували до Вічного Міста.

В дорозі ми познайомились з одним дядьком, що віз м’ясо і бараболю для сітки ресторанів, що тепер є ледве не на кожній вулиці столиці. Звуться ці ресторани, здається, “Мак-Бутербродальдс”, там подають канапки з маком і м’ясом за скаженими цінами. Дядько ще скаржився, що кляті власники ресторану, знов таки премудрі амайранці, вимагають картоплю однакової форми і ваги, і м’ясо, щоб свіже, ледве не живе, щоб іще мукало, мовляв, свинина найліпшої якості. А платять же, як подачку дають, та ще б’ють в груди кулаками, що допомагають місцевому виробнику, а він скромний і невибагливий. Словом, ознайомились із життям-буттям манівцівської глибинки.