Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 16

Я розчулено зітхнула, чим і було покладено кінець цій ідилії. Обоє розвернулися до мене, при чому щелепа Бішопа повільно, але вірно опустилася на комірець. Я збагнула, що стою перед ними боса, лише у рушнику. Але, чорт забирай, я ж у себе вдома!

- Доброго ранку, Медді. А ви чого витріщилися, пан Бішоп? Вам теж - доброго ранку.

- Вітаю-вітаю. Ну, як провели ніч-ніч? Без пригод?

- Не знаю. Темно було. І я відчуваю нагальну потребу у черговій ін'єкції кавової субстанції. На мене стане?

- Стане-стане, - пан Бішоп нервово м'яв пальці лівої руки, - ти б хоч-хоч одяглася, чи що.

- Чорта з два-два! Де ви так цікаво говорити навчилися?

- Ану всі цить! - втрутилася Медді, - ніяких сварок на моїй кухні!

- Мир, Бішоп. Мир і Гаряча Кава!

- Мгнмм-м…

- Теодоре, не попечіться!

- Пізно! Курв-ссс…

Наступні кілька хвилин ми зосереджено дмухали у чашечки. Пан Бішоп зло поглядав в мій бік, на що я призивно шкірилася і кліпала очима. Медді, роздумуючи над якоюсь метафізичною проблемою, повільно бовтала каву ложечкою. Та раптом - дзвінок! Медді підскочила, немов помітивши, що сидить, настромившись на гвіздок у кріслі.

- Медді, полундра! Бігом! Клієнт на порозі!

- Аделін, я тебе…

- Ага, обіллю гарячим дустом і поріжу серце тупим ножем на дрібні кубіки.

- Свята невинність! Ти ще не знаєш на що я здатна!

- Наприклад - відчинити двері? Я ж так не піду.

- З чого це ти взяла?

- Та годі вже, - піднявся пан Бішоп, - Сидіть. Я сам відкрию.

Ось так і сталося, що пан Бішоп знову став для мене вісником нещастя. Взагалі, дуже зручно мати таку людину в оточенні - знаєш, що це саме вона приносить тобі всілякі неприємності, і можна вже контролювати ситуацію. Та і побити є кого у крайньому випадку. Це стимулює.

Пан Бішоп повернувся з листом у руці і виразом крайньої спантеличеності на обличчі.

- Це тобі, - він простягнув мені конверта.

- Ні, прошу, це помилка!

- Ну, нащо ж так лякатися? Немає там штампу інквізиції, я перевіряв.

- Вірити? Вам?

- От і вір своїй покійній бабусі, - образився Бішоп.

Медді чомусь тихо захихотіла. Істерика? Ну, все нормально.

Я відкрила конверт. Ось, зачитую текст листа:

“Люба моя Аделін! Щиро вітаю із вступом до наших рядів. Сподіваюсь, ти отримуєш Задоволення. Чекаю тебе наступної Суботи для посвяти і отримання членського квитка. Завжди і щиро твій, Люк.”

Я обернулася до свого незрівнянного викладача. Бішоп мав такі великі невинні очі, як малюк, що нашкодив просто на дорогий килим. Медді дивилася на нас із скорботою і нерозумінням. Я дивилася на них і чухала потилицю.

- Бішопе, я здається здогадуюсь. Це поганий жарт.

- Просто огидний, - погодився той.

- І належить він, я думаю, нашій спільній знайомій, яка в свій час зуміла осідлати люстру…

- Гірше! Набага-ато гірше…

- Люстру? - здивувалася Медді, - А що це у вас за фізичні вправи?

- А це, ми готуємося скласти достойну конкуренцію твому закладу. Із такою майстерністю ми перестрибнемо творців індійських трактатів…