Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 13
Марина Соколян
Сусід цей був молодий і ну, симпатичний. Білявий, до того ж.
- Хочу, - бевкнула я, хоча мені зовсім не треба було ніякої кави. Я її тільки пити вмію, а ворожити - Боже збав.
- Сподіваюсь, не надто міцна, - галантно промовив молодик, пропонуючи мені чашечку, - А ви, я чув, стажеркою у Гаела працюєте?
- Мн-н… Так.
- І як вам?
- Та нічого, робота, як робота. Тільки грошей не платять.
- А сам “волоцюга Гаел”?
- А що, у вас негативний досвід?
Він раптом вибухнув істеричним сміхом.
- Вгадали!
- Щось я вас погано розумію, - покосилася я на сусіда, - а ви ким тут працюєте?
- Головою муніципалітету.
- Го… го… Ой, чорт!
- Та не слід так полохатися, сонце моє, у вас же просто геніальна інтуїція! - Гаел із задоволенням спостерігав зміну почуттів на моєму обличчі - від забобонного жаху до улесливого зачудування.
- Я ніколи собі цього не вибачу і помру просто тут, самотня і нерозкаяна.
- Якщо тільки я не помру перший від допитливості. Чого ви від мене хотіли?
- Ліцензію для борделю Мадам Мадлен, рекомендації щодо того, як має поводитися суккуб… І, ну, ще кохання до гробової дошки.
- Отакої! - Гаел був шокований, - а дідька лисого? Суккуби, ти бач. Бордель. М-да.
- Ну, почнемо з борделю, - я нахабніла на очах, - вас бояться всі і кожна окремо працівниці малого бізнесу. Що ви їм такого зробили?
- Ну, якось, в роки грішної юності, я мав близькі примусові стосунки з їхніми покійними бабусями…
- Гаеле, як вам подобається гаряча кава за комірцем?
- Не н-надто. А серйозно, нічого я їм не робив. Як би не хотілося. Це називавалося б зловживанням службовим становищем.
- Все, я вам не заздрю. А, значить, можна і так отримати дозвіл?
- Не все так просто. З вас, - він нахилився до мого вуха, - довгий і пристрасний поцілунок.
- А дідька лисого - не треба? Це ще навіщо?
- Ну, це вже стосується другого пункту.
- Фі, як банально.
- Банально, треба ж таке! А ви що хотіли, оргію на 12 персон? Помаленьку треба починати. А ви як здогадалися, що…
- Що ми - колеги? Ну, інтуїція, ви ж казали. А ви?
- Та від вас же за кілометр тхне.
- Відьмачим духом, - я приречено зітхнула, - горе мені, горе.
Гаел поскріб потилицю.
- А хочете, і справді влаштовуйтесь до мене стажеркою. Відчуваю, мене ніхто окрім суккуба і не витримає.
- Та ні, зараз у мене реабілітаційний період. Відпочиваю.
- Шкода. А я завжди буду радий бачити рідну душу. Ось, тримайте.
Він витяг з кишені чорний металевий прямокутничок. Я взяла його до рук, і на ньому засвітився червоним якийсь візерунок.
- Ого, телепечатка!
- Покажете, якщо у вас із дозволом якісь проблеми виникнуть. І зі мною, коханим, можна поспілкуватися.
- Щиро вдячна, сонце моє. О, ви йдете!
- Повертаюсь до своїх чорних справ. Чекайте на мій дзвінок!
У стані легкої ейфорії я вийшла з муніципалітету, усміхнулася амбалам так, що у них засвербіли потилиці і пішла собі тихенько додому. До борделю.
…VІІI…
Там на мене чекало щось неймовірне.
У борделі був повний аншлаг. Біля дверей вишикувалася черга, а такого не бувало ніколи, повірте мені. Тут, здається, зібралося все дієздатне населення Манівців; та навіть більше - жіночки з перекошеними від образи обличчями за вуха витягали своїх хлопчаків з виру розпусти, неплатоспроможна молодь підвивала і улюлюкала коло вікон, осторонь стояли браві поліцаї і повільно чуманіли від болісних потуг зберегти честь мундиру.