Читать «Кодло» онлайн - страница 67

Я проштовхалася до Бояна.

– У тебе все гаразд? Розрепетувалися тут не знати чого…

– Та це… Яна якось дуже хворобливо зреагувала на те звернення. Уявляєш, обізвала мене психованим авантюристом. За що? - Боян смішно накопилив губи, - Почала мені розказувати, як її все дістало, і як треба вже звідси забиратись, доки не пізно. А я посмів заперечити.

– Це ж треба! Майже моїми словами! А їй то що? Це ж не вона злісні плітки розпускала…

– Їй? Не знаю, схоже, їй просто заманулося покричати.

– Ага, знайоме відчуття. А що ти думає про цей, е-ем, текст? - я кивнула на дошку оголошень.

– Що ж тут думати? Якби моєю метою було заплутати усіх, створити паніку, я б десь так і вчинив, - серйозно повідомив Боян, з відразою огледівши галасливий натовп коло стенду.

– О! Слушна думка. Не знаєш, нічого про Евана не чути?

Боян геть спохмурнів. На вчорашній вечері він всіляко демонстрував Евану, що так і не вибачив йому його ідіотських звинувачень у змові проти Дафни, хоча сам Еван дуже швидко забув про це. Тож Боян просто псував йому настрій всякими недоречними натяками, аж поки Еван не послав його куди подалі і пішов до себе. Ну, якраз після цього він і зник, так що Боян відчував себе трохи винним.

– Нічого нового з учорашнього вечора. Ми з Флаерті обшукали вже все, що можна. І хоч би щось…

– Що каже його сусід? Цей, Томаш, чи як його?

– Томаша не було при цьому. Він нічого не бачив, зараза…

– А він нічого не приховує?

– Може й приховує. Але що я йому зроблю? Голки під нігті? П’яти - на вугілля? Добре, що тортурне обладнання під рукою…

– Та не нервуйся так. Он, люди вже дослухаються.

– Ага, не просто дослухаються, ще й занотовуються, - мовила Дафна, котра нечутно підійшла до нас ззаду, - Ну що, колеги, ідемо каятись? Посипаємо голови попелом і надягаємо волосяниці? Може тоді нам повернуть Евана?

Голос її звучав різко і пронизливо, мов шкрябання нігтем по склу. Дивно, ніколи такого за нею не помічала. Виглядала Дафна не надто - бліда, криво намацькорена червоною помадою, губи стиснені, насуплені брови.

– Дафна, як твоє здоров’я? - відразу ж поцікавилась я.

– Не питай, - жорстко відповіла вона, стрельнувши на мене розпачливим поглядом, - але якщо в тебе є анальгін…

Аж он воно в чому справа!

– Дафна, а що таке? - не зрозумів Боян, - Ще далі наслідки викрадення?

– От ідіот! - вибухнула вона, - Тобі б такі наслідки!

Боян ошелешено завмер.

– Е, ти чого? Всі чогось на мене сьогодні кричать! Я вам що - громовідвідник драний?

Треба було втрутитись, поки всі знов не пересварились. Це вже просто якась епідемія!

– Боян, видихни, все гаразд! Дафна справді погано себе почуває. І це… давайте десь підемо звідси. Треба б нам поговорити без сторонніх.

– Давайте до мене, - запропонувала Дафна, - Герда пішла кудись готуватися до контрольної. Так що в мене вільно.

– Добре, я лише збігаю за анальгіном. Буду за кілька хвилин, можете починати без мене.