Читать «Кодло» онлайн - страница 58

Він глянув на мене у пошуках адекватної реакції на його слова. Боюсь, нічого адекватного на моєму обличчі не проступало. Я була настільки приголомшена почутим, що не могла вимовити ні слова. Мало того, що студенти в цій Школі сплять один з одним наліво і направо, так іще й викладачів залучають до цього безчинства! І, що найгірше, я нічого про це не знаю! Я, звичайно, помічала деякі симптоми тут і там, але ніколи не думала, що тут все настільки запущено!

– І ви… - насилу проказала я, - посварилися через такий дріб’язок?

– Власне, - іронії моєї він, нажаль, не помітив, - Але це була лише підстава. Насправді, ну, ти ж бачиш, ми всі тут на нервах. Досить лише натяку… От вона і почала хаяти все навколо, а потім сказала, що піде до декана, що хоче звідси поїхати…

– І що, пішла?

– Не знаю. Я був настільки розлючений, що просто розвернувся і пішов геть. До, ее-е… В гості.

– Е ні, зізнавайся вже й далі, раз пішла така розмова! До кого тебе занесло?

– До Вероніки. Правда, я її не застав.

– До кого?! - я аж підстрибнула з крісла, - А ти знав, що вона спить з Алексом?

– З ким?! - підстрибнув Еван.

– Ти все правильно почув, - мені трохи відлягло від серця - все таки, дещо і я знаю.

– Чорт, - повідомив Еван, - Чортове дране лайно.

– От і я так думаю.

– Ні, ти не розумієш… Я ж говорив їй, я був з нею відвертий, ну, іноді, просто інакше не можна… А вона, виходить, все переказувала йому!

Я обміркувала цей варіант. Це звичайно, пояснювало деякі речі - наприклад, дивовижну обізнаність бамбузлівців про наші плани.

– Справді, виходить що так. І чого це тебе до неї потягло?

– Мене? Та я сказав би, її до мене. Вона була така сумна, така нещасна через свого нестерпного сусіда. Я просто мусив її трохи втішити. Ні, ну хто б міг подумати!

– Слухай, а ти більше нічого такого курйозного не помічав?

– Ні, крім того, що… - він допитливо глянув на мене, - Крім того, що у вас з Тоні якісь цікаві взаємини. Мій сусід Томаш казав, що часто бачив вас разом. Ти, сподіваюсь, йому нічого не розказувала?

– Хто, я? Боже, та як ти міг таке… У нас з ним нічого немає. І не знаю, чия в цьому провина.

Цікаво, чи й справді мої з Тоні стосунки зі сторони виглядають настільки підозріло? Соромно людям зізнатися, що найбільшим моїм досягненням була випадкова здибанка на "панорамі"… Може, це спільна житлова площа знищує всяку романтику? А може, він і справді настільки порядний? Теж іще, єзуїт… Образливо, все ж таки.

Еван мовчки колупав тріщину в шибці, очевидно, обмірковуючи нову диспозицію і баланс сил. Я тяжко зітхнула і, з метою зігріти стражденні пальці ніг, котрі не рятували навіть мої бронебійні капці, сіла по-турецьки.

– Ну, то що це нам дає? Окрім загально-виховного ефекту? Я зайвий раз впевнилась в тому, що тут - таки справжнє збоченське кодло. Але ми все одно не знаємо, хто міг вчинити таке неподобство з Дафною. Ти ж не хочеш сказати, що до цього причетний професор Арт?