Читать «Кодло» онлайн - страница 29

Вечеря пройшла у досить урочистій атмосфері, мабуть цьому сприяла напівтемрява, яку ледь-ледь розсіювало блідо-жовте світло свічок: голоси мимохіть притишувалися, і, замість обговорювати семінари, застуду та інші буденні прикрості, ми говорили про високі матерії. Зокрема, Еван підняв питання про дегустацію його сувенірного віскі - він правильно виснував, що навряд ці чудові напої протримаються до від’їзду додому - а тут така нагода… З цією метою ми і піднялись до нашої вітальні. Втім, виявилося, що ми трохи запізнились - у вітальні вже було повно народу; справді ж, віталень було всього дві, а охочих потеревенити цього вечора - значно більше, тож слід було ворушитись, якщо б ми хотіли зайняти собі місце. І все ж, практично ніхто з нас не захотів іти до своїх темних кімнат, натомість ми вирішили приєднатись до колег - тут були представники груп професорки Демінор і доктора Мілтона - бамбузлівці переважно збиралися на першому поверсі. Колеги, здається, не були проти, особливо ж, коли Еван дістав свої запаси - віскі шляхетних шотландських сортів Лонгморн, Аберлур та Мортлах.

Дегустація виявилася належним завершенням дня і, хоча нам дісталося лише по ковтку - справді, спробуйте розділити три пляшки на двадцять персон! - було дуже затишно сидіти у світлі свічок, відчуваючи тепло ззовні і всередині, тоді як за вікном чути було шум холодного дощу та пориви вітру.

– А до речі, - раптом проказав Горан, чорнобровий хлопець з групи Мілтона, відриваючись від поважної бесіди з Владом, - Здається, завтра - Хеловін.

– Твоя правда, сусід! - радісно підтримав Боян, який мучив одну з пляшок, намагаючись вичавити ще кілька крапель, - Це треба якось відсвяткувати!

– Ну, - проказав Еван, - Якщо я не помиляюсь, то свято вже настало. Вже пів на першу.

– Цікаво, вони навмисне світло вимкнули? - докинула Яна, котра теж потрапила до мілтонівської групи, - Аби створити святкову атмосферу?

– А чого, я би не здивувалась, - промовила Дафна, - після всіх тих дивних випадків, які тут відбуваються…

– Що ти маєш на увазі? - здивувався Тоні, який теж зазирнув на вечірку разом зі своїми колегами з демінорівської групи.

Я теж повернулися до Дафни із запитанням у погляді. Що вона таке задумала?

– Зникнення, - відповіла вона, - На минулому тижні Анна з нашої групи не з’явилася на пари…

Ага, ну ясно, до чого це. Дафна вирішила розпочати кампанію! Ну що ж, саме вчасно. Хоча люди у вітальні розбилися на кілька дискусійних груп, як я помітила, колеги з моєї групи із зацікавленням слідкують за розвитком саме цієї сценки.

– А, ти про це… - протягнув Горан, - В нас теж бракує одного. Але доктор Мілтон сказав, що Нік сам захотів поїхати.

– Ага, - підхопила я, - пан Арт сказав те саме про Анну. Яна, ти жила з нею в одній кімнаті. Анна щось казала про своє бажання поїхати звідси?

– Та наче ні… - замислилась Яна, - Коли я прийшла після пар у вівторок, її вже не було. І її речей теж.