Читать «Кодло» онлайн - страница 28
Марина Соколян
– А я бачила! - сказала Анна з викликом, - Ну то й що? І взагалі, на кого вони нас тут вчать - на злочинців? Моральних збоченців? Поясніть мені, який в цьому сенс?
Не знаю, чи й справді Анна хотіла почути наше пояснення; у будь-якому разі, вона його не дочекалася. Демонстративно розвернувшись, вона бігцем піднялась широкими сходами і зникла за дверима гуртожитку.
***
Наша легенда була ще на стадії розробки, але її окремі елементи вже почали вибудовуватись. Хоч і без нашої свідомої участі. Втім, я думаю, що опосередковано ми і справді спричинили подальший розвиток подій. Не зумисне, ні… Але мені здається, в той момент, коли межа між вигадкою і вірою в неї починає зникати, відбувається якась якісна зміна у світобудові. Нехай лише теоретична, - практика докладеться згодом.
І, можливо, нова реальність, котра поступово витісняє старий порядок, знищує також усе пов’язане з ним, усе, що заважає їй повновладно заволодіти свідомістю учасників спектаклю.
Не знаю, може я й помиляюсь. Але наступного дня люди почали зникати. Першою, про кого ми дізналися, була Анна.
РОЗДІЛ ІІІ. СОУЕЙН
Лорд Байрон
Брехня, у той чи інший спосіб, завжди є дитям страху.
Алістер Кроулі
Кінець жовтня в Шотландії - зовсім не розпал туристичного сезону. Особливо ж на північному узбережжі; море зробилося брудно-сірим від постійних штормів, а пронизливий вологий вітер, здавалося, пробирався не лише крізь віконниці, але й під шкіру. Ми не бачили сонця вже мабуть з місяць, і, хоча було не надто холодно, половина з нас вже перехворіла на ту особливу застуду, котра виникає від хандри і нестачі сонячного світла.
Однієї суботи нас повезли до Сент-Ендрюза, де ми змогли повідправляти листи додому, придбати деякі теплі речі і поновити запаси лікарських засобів. Втім, дехто зрозумів нагоду по-своєму, і, коли ми поверталися до автобусу, сумка Евана підозріло дзеленчала, і навряд чи це були шкарпетки чи упаковка аспірину. Дафна придбала тартановий плед, чим невимовно пишалася. Мені ледве вдалося відмовити її від придбання сувенірного кільту і берета з балабоном; досить було того, що Еван прихопив на ярмарку кілька пляшок сувенірного скотчу. Як, виявляється, людям бракує автентики! Втім, я теж не втрималась від придбання сувеніру - детальної карти графства Файф. Не знаю навіть, навіщо вона мені знадобилася. Втім, із сувенірами завжди так.
Коли ми повернулись до Школи, на нас чекав невеличкий сюрприз - як виявилось, сталося якесь пошкодження електролінії, і в усій Школі не було світла. Професор Бамбузл із саркастичною гримасою видав нам пару лампових ліхтарів і свічки, тактовно попросивши нічого не підпалювати - бо не працює навіть телефон, і, у випадку чого, ніхто не приїде рятувати нас з пожежі. Не сподобалась мені ця його гримаса - і я мала рацію. Бамбузлівські шибеники використали ситуацію, як могли - завивали в темних коридорах, неочікувано вистрибували з-за повороту і кидали під ноги всякий непотріб. Ми їх всіляко ігнорували, і, хоча Боян послизнувся на чомусь вельми схожому на криваву калюжу, ми, навчені гірким досвідом, зберігали спокій і незворушність.
