Читать «Птахи з невидимого острова» онлайн - страница 9

На вежі стовбичило двоє вояків; сьогодні вони змінили зелену одежу на червону і світилися яскравими плямами, нерушні й закам'янілі. Стояли спиною один до одного, як бовван на два обличчя.

Олізар приплющувався, тут, під сонцем, було затишно сидіти, а немічне тіло просило тепла. Отож і плив на хвилях шепоту, що виникав, як шелест листя, і здивовано до нього прислухався:

– Острівець серед степу, до якого не заходять коні й звірі! Острівець, на якому поселяються ті, хто збився з дороги! Острівець, до якого не ведуть дороги, адже тут ні доріг, ні стежок!…

Він здригнувся. В глибині дому почулися кроки» В глухій тиші терся під ногами пісок, тужливо рипіло сухе дерево підлоги; іржаво завищали петлі, і знову терся пісок; рипіли дошки, начебто той пісок осипався з пліч того, хто йшов. Олізар сидів напружений і насторожений. Повернувся, аж заболіла йому шия, - на порозі виріс Розенрох. Шкіра на його обличчі - пергаменова, широкий ніс роздимав тонкі ніздрі, очі по-старечому голубі й вицвілі.

– Вітаю вас, пане! - сказав Олізар.

Розенрох тримав під обома пахвами по книзі. Зирнув на Олізара, а тоді повільно, по-старечому згинаючись, сів біля нього, перемістивши книги на коліна.

– Мені доручено розважити вас розумними бесідами, - сказав він.- Маєте до того схильність?

Олізар кивнув, він був радий будь-якій розвазі.

– Ця книга «Сефер Ієцира», - показав Розенрох.- А це «Зогар». «Книга творень» і «Блискіт». Я читаю ці книги хтозна-скільки літ і скажу вам, що мудрість їхня вища від зацікавлення чи знецікавлення. Це, пане, книги духу.

У Розенроха було всміхнене обличчя, а водянисті очі наче повилися каламутною плівкою.

– Я не все розумію у житті цього дому, - сказав навпрямки Олізар.

Розенрох різко повернувся до нього.

– Через це й доручено мені, пане, провести з вами кілька бесід. Чи чули ви, може, про Піко де Мірандолу чи хоч би про Рейхлина? Це великі вчителі, а книги, що я тримаю, виклад найбільшого світового вчення…

– Чи давно живете тут, пане? - спитав Олізар.

Там, біля вежі, один з вартівників, який стояв лицем до них, заворушився. Щось сказав своєму товаришеві й показав у напрямку Олізара й Розенроха.

– Є ще один великий учитель, - мовив старий, і собі зирнувши на вартівників.- Вільгельм Постель. Вчення цих учителів - найвищий витвір духу. Тільки ми можемо пояснити, що таке бог. Він захований, пане, - шепотів гарячково Розенрох, - і він, прошу вас, невимовний. Дух вище за будь-яке означення, всілякі слова та образи. Його назва, прошу вас, - ен-соф, так, саме ен-соф, запам'ятайте це високе слово, бо не знайду кращого. Це - ніщо, безмежжя, прошу вас, гляньте-но вгору! Отож, щоб конечно існувати, треба, - Розенрох ще більше стишив голос, а Олізар побачив, що від вежі йде стражник, тоді як другий так само незворушно дивиться у степ, - щоб ен-соф омежив себе.- Розенрох звів брови, вартівник ішов на них несхильно й монотонно.- Звідси й содцимцум, таємниця стягування. Отак, ваша милосте, творяться світи, так створюємося й ми, розумні істоти.