Читать «Фройд би плакав» онлайн - страница 6
Ирена Карпа
– Та ні, що ти, - злякався Х'ялмар, - це гарно…
– Бо як ні - то я відріжу!
– Не треба..
– Ну добре, не буду. - Марла вже задоволене посмикувала 14 себе за «волосся» - А мені сьогодні навіть африканська тьотя в туалеті Ґар де л'Ест сказала, що красиво дуже.
Х'ялмар ще раз міцно пригорнув Марлу до себе, і вони запакувалися у Франкове авто.
Помешкання Франка знаходилося на останньому поверсі п'ятиповерхівки. По всіх підвіконнях акуратного і дуже німецького Є під'їзду вишикувалися дерев'яні пуделка, керамічні коники і порцелянові свинки, а по кутках під стінами стояли величезні ковані скрині.
– Ви що тут - музей обікрали? - поцікавилася Марла.
Франк засміявся і, відчинивши двері, запросив їх увійти.
– А де ви познайомилися? - питала чиста й пахуча Марла, щойно вийшовши з ванни і попиваючи тепер каву з молоком. - Вчилися разом?
– Можна й так сказати, - посміхнувся Франк, - ми познайомилися під час виконання невійськової служби.
– Ага, - засміявся Х'ялмар, - ми старі «армійські» приятелі.
– А що ви там робили - у не-військовій армії?
– Нас там вчили правильно виконувати цей жест, - Х'ялмар відстовбурчив вказівний і середній палець на правій руці буквою «V», - піс, мен!
Всі зареготали.
Відтак був сніданок із чимось, що дуже нагадувало кабачкові оладки й було Франковою фірмовою стравою. Марла тішилася ними, як дикун вареною картоплею - ще б пак, після місяця кривавих непросмажених стейків і (в ліпшому випадку) поцуплених Надею в ресторані оливок і солоного сиру ХТОСЬ готує справжню їжу! «Втім, - міркувала Марла, - стейки - не найгірший варіант для ґетто, де ти жила ще вчора, і де за їдлом треба було пильнувати, як за золотом, щоб якийсь вічноголодний обкурений боров не забіг на кухню і не глитнув твоє м'ясо разом із пательнею».
Зрештою, згадки про паризьке передмістя поволі відступили на задній план Марла розповідала хлопцям, яка вона рада, що залишилася живою, і як співчуває тим двом наркоманам, що не отримали задоволення від споглядання її кончини.
– Та бо не вийшла би та кончина безболісною й бездоганною. А тим більше, мирною… Дякувати Богу, ніхто нікого не прибив. А ми уже збиралися Я навіть готова була їхні трупи пиляти і в сумки пакувати. Такі, знаєте, в клітинку сумки бувають. Громадяни з ними на торги їздять. В нас тільки питання з Надею поставало,
