Читать «РАЙ.центр» онлайн - страница 16

— Макарони? — підозріло знітилася Ліда.

— І про любов! — додала старенька зі значенням.

Розмови про любов почалися з того, що Люба довго сміялася, коли Макар із Гоциком повідали їй про клятву ночувати у скверику, якщо хтось приведе на Костянтинівську дівчину і замкнеться зсередини.

— А замкнулася ти, Любо! — сказав Гоцик. — Сама із собою...

— Ах ви ж збоченці ненормальні! — Люба скік Гоцику на спину, руками шию обхопила. — Задушу обох і буду тут сама розкошувати!

— Ми до того, що ти теж можеш... — пояснив Макар. — А ми у сквер...

— Ні! У сквері холодно, — зметикував Гоцик. — Зима на носі. У метро можемо...

Люба Гоцикову шию відпустила.

— Та ні. Не треба... У мене з цим не все так просто...

— Нетрадиційні уподобання?

— Дурні ви! — засміялася. — Я — Любов... Мене без любові — немає... Нащо мені голий секс, коли мене там не буде... До того ж у мене грандіозні плани на найближчі кілька років. І ніякі голки мене не зупинять. Не хочу розпорошувати сили: спочатку навчання, кар'єра, а потім — любов...

— Нормальний хід, — погодився Макар. — Пацани люблять незалежних. З досвідом.

— Життєвим? — не зрозуміла Люба.

— Сексуальним. Для нормального хлопця цнота — ознака провінційної забитості. От, приміром, я таких остерігаюся. Раптом перелякається чи викине щось дурне — почне плакати чи, навпаки, здуріє од радості.

Люба якось дивно на Макара глянула, знітилася. Заходилася прибирати речі — і книжки їй не на місці, і чашки по всій кімнаті розкидані. Гоцик зітхнув, взявся допомагати. За одну чашку вдвох вчепилися.

— Любо... — раптом Гоцик їй. — Ну... Ти ж не хочеш сказати, що... незаймана?

Люба видрала чашку з Гоцикових рук, бровки насупила.

— Ви розумієте... Розумієте... — розхвилювалася, з надривом.

— Розплакатися чи, навпаки, літати од радості можна лише від любові, а не від сексу.

— Складно, а тому — неприродно, — завважив філолог Гоцик.

— Про всяк випадок знай, ми на сквер «підписуємося», — додав механік Макар.

— На метро, — уточнив Гоцик. — У сквері лавки снігом позамітало.

Тієї зими нещадно мело. Найперше — вимело геть усі гроші з кишень трійці. Люба заклала у ломбард ноутбук, збила ноги у пошуках нової роботи, яка залишала б час і на навчання. Макар у гуртожитку так завзято перевіряв ступінь сексуальної розкутості однокурсниць, що одного разу джинси і кросівки знайшов, а гаманець — ні. А Гоцик програвся. Спустив на ігрових автоматах усе, що мама-заробітчанка з Португалії надіслала.

— Бо дурний! — сам собі поставив діагноз і першим знайшов вихід: — Час політиків потрусити.

У розвідку сам пішов. Студенти-найманці упереміж із пенсіонерами-найманцями мерзли на гарячих точках столиці — біля Кабміну, Верховної Ради й у партійних наметах по всьому місту. Гоцик покрутився серед синіх від морозу носів, знамен і агітаційної літератури, вициганив порозмахувати партійним прапорцем, закріпленим на довгому китайському вудлищі, отримав за те п'ятдесят гривень і повернувся на Костянтинівську вкрай розчарованим.