Читать «РАЙ.центр» онлайн - страница 15

У приватній клініці скористалися випадком і за вилучення кожної голки нарахували, як за окрему операцію. При цьому відшукали слушну аргументацію про унікальність випадку і, на відміну від лікарів «швидкої», зуміли втриматися від реготу. Кінець кінцем, на те є ординаторська.

Надвечір у окрему палату приватної клініки, більше схожу на люкс п'ятизіркового готелю, обережно увійшов поважний чоловік пані. І хоч лікарі намагалися підготувати його до екзотичного вигляду дружини, видовище перевершило їхні обережні натяки: пані лежала на боку, блищала голим задом, розфарбованим коричневими йодними цятками, і глухо стогнала. Поряд стовбичила вимуштрувана медсестра, щохвилини змащувала цятки свіжим йодом. Чоловік не втримався, розреготався.

— Що сталося?

— Пішов ти під три чорти! — процідила пані.

...Так Люба втратила перший підробіток і здобула перший конкретний досвід спілкування з жирними. Про одне шкодувала — як Гізелі в очі дивитися. Та якось в академії Гізела сама зазвала Любу в кав'ярню, вручила конверт.

— Що це? — Люба обережно розгорнула конверт, дістала сто п'ятдесят баксів.

— Мама передала. За останній робочий день тобі не заплатили. Плюс подвійна компенсація за наглу втрату роботи, — насупилася. — Але нічим більше допомогти не можу.

Люба знітилася.

— Гізелко... Ну не сердься. Так вийшло... Я не змогла там більше працювати...

— Мама так і знала. Вона... хотіла твоїх роботодавців красиво здихатися. Щоб перейшли до іншої агенції. Та вони... дуже впливові. Просто так їм відмовити — нереально. — Зітхнула. — Тепер — усе клас. Ти зробила неможливе — вони перекинулися на іншу контору з добору прислуги.

Люба згадала вираз обличчя хазяйки у нашпигованому голками кріслі, усміхнулася, торкнулася тонкими поколотими пальцями гарячої чашки.

— Гізелко... Передай мамі — я дістала неймовірне моральне задоволення... від роботи.

Може, перукарка Ліда і сама курила «Прилуки», любила команданте Ґевару, світле пиво і київське «Динамо»? Може, так само ненавиділа метросексуалів, хоч і чепурила їх щодня у своїй перукарні? А як інакше пояснити, що звела докупи трьох людей з однаковими смаками, уподобаннями і поглядами на життя? Коли за два місяці Ліда прийшла до квартирантів за черговою порцією грошей, із потаємним розчаруванням констатуючи, що це —кінець її афери з потрійною платнею за куток на Костянтинівській і зараз студенти врешті скажуть їй усе, що про неї думають, трійця без зволікань заплатила наперед, а велетень Гоцик тільки й попросив подушку і ковдру.

— Сьогодні ж! — зраділа Ліда. Перерахувала гроші — ні, не менше! І студенти сяють як мідяки. Може, шведську сімейку зорганізували?

За достовірною інформацією звернулася до Рози Сиґізмундівни.

— Як же ви всі мені... — почала було старенька, але Ліда так виразно зиркнула на неї, що бабця перейшла до діла: — Добрі діти. Люба мене смаженою картоплею пригощає. І морозивом. Ночами — як миші. Мабуть, сплять, якщо вдома бувають. А розумні... Поки тепло було, всядуться на веранді з цигарками та кавою... І про політику, і про життя, і про макарони із сиром...