Читать «Боцман з «Тумана»» онлайн - страница 9

— Товаришу командир, пробоїна у правому борту, — квапливо доповідав боцман.

— Товаришу командир, моторний відсік заливає вода, — висунувся з люка вкритий мокрим кіптем старшина мотористів.

Медведєв передав штурвал боцману. Прослизнув у люк машинного відділу. Серце його впало, Тут, у тьмяному світлі захищених металевими сітками ламп, біліли звиви авіаційних моторів, що аж пашіли жаром. Гостро пахло бензином. Сьомушкін сидів, притулившись спиною до азбестової стінки мотора, опустивши стрижену голову на високо підняті коліна. Безкозирка лежала на палубі поряд, навколо нього плескалася вода…

— Сьомушкін! — покликав Медведєв.

— Вбитий, товаришу командир, — глухо доповів старшина. — Осколком у груди, наповал…

Разом з іншим мотористом він уже розгортав пластир.

— Пробитий борт біля правого мотора, — доповідав старшина. — Снаряд розірвався в моторному відсіку. Якщо заведемо пластир, зможемо йти на одному моторі.

— Робіть, — важко сказав Медведєв, не зводячи очей з Сьомушкіна. «Може, ще живий?» Доторкнувся до його плеча. Голова Сьомушкіна хитнулася набік, на тканині голландки темніла кров’яна пляма. Серце Сьомушкіна не билося.

Медведєв вибіг наверх. Матроси заливали вогонь, брезентовими відрами черпали забортну воду.

— Радист! — крикнув у рубку Медведєв.

Кульбін виглянув з рубки. Дивився спокійно, ніби нічого особливого не відбувалося навколо.

— Передайте сто одинадцятому: «Катер має бортову пробоїну, пошкоджено один мотор, є влучання запалювальних снарядів… — Медведєв швидко пройшов по палубі, став навколішки біля Ільїна, який лежав долілиць. — Убито двох червонофлотців». Те ж саме передасте капітану першого рангу… Ідіть!

— Єсть, товаришу командир. — Кульбін зник у рубці. Палуба була гаряча і суха, струминки диму пробивалися з напіввідчиненого люка.

Медведєв заглянув до люка і відсахнувся. Набравши повітря у легені, майже скотився по крутому трапу.

Вузький коридорчик був у бурому диму, під ногами хлюпала вода. Відблиски полум’я танцювали на металевій стінці.

— Запалювальний снаряд! Точно… Дим схопив за горло. Але Медведєв розчинив і захлопнув за собою двері в малесеньку каютку, де провів стільки годин відпочинку, де кожна річ дорога, запам’яталася назавжди.

В каюті горіло світло. Висів над койкою запасний кожух, погойдувалася шапка-ушанка, яку через морське франтівство Медведєв не носив ніколи. На полиці, над столом, — кілька улюблених книжок. І тут же, в синій сап’яновій рамці, — велика фотокартка під склом: тонка жінка з прямим серйозним поглядом з-під пушистих брів, хлопчик років шести обіймає її за шию…

Дим просочувався в каюту. Спершу корабельні документи… Рвонув ящик стола, зібрав акуратно, засунув пачку за пазуху, під хутро реглана, разом з журналом бойових дій.

Тепер фотографія…

Вона не піддавалася, була надійно прикріплена до перегородки. Нігті ковзнули по рамці і склу. Дим їв і сліпив очі. «Ще, можливо, не вийду наверх…»