Читать «Боцман з «Тумана»» онлайн
Микола Миколайович Панов
Микола Панов
БОЦМАН З «ТУМАНА»
І знов під палубою в нас
Гуде-співа турбінний бас.
Ми з якорів готові зняться
І вийти в море без вогнів…
Знов у Москві у тиші днів
Мені бої північні сняться.
Полярні скелі знов згадав,
Шлях до землянок відшукав.
Кругом десантники юрмляться…
Гучні пісні летять до зір…
І віддалік од хвиль і гір
Мені північні сопки сняться.
Я прочитав уперше там
Розвідникам і морякам
Уривки «Боцмана з «Тумана».
Я сіль вітрів морських вдихав,
Билиці й вигадки вплітав
В принадний замисел романа.
Таку я річ створить бажав,
Щоб відблиски геройських справ,
Як сонце в соляних кристалах
На диких скелях вікових,
В сплетінні розділів оцих
Життям правдивим засіяли.
Щоб той, кого ввести я зміг
У світ пригод,
Крутих доріг,
Тривог і зустрічей незвичних, —
Побачив пройдені бої
І незвичайнії краї,
Щоб пам’ятати все це вічно.
Героям Півночі — привіт!
Привіт вам, друзі славних літ!
Нехай з читацькою сім’єю
Ведуть розмову в книзі цій
Медведєв і його бійці
І боцман-слідопит Агєєв.
ПОЛУМ’Я НАД МУСТА-ТУНТУРІ
— Мовчання — ограда мудрості, — любив говорити капітан Людов, цитуючи старовинну східну приказку.
І, помовчавши, звичайно додавав:
— А попросту це означає: тримай язик за зубами. Чим менше знають про розвідника інші, тим більше знає він сам…
Цілком зрозуміло, що в роки Великої Вітчизняної війни про справи, які вершили «орли капітана Людова», майже нічого не повідомлялось у пресі. І тоді як у певних колах імена Людова і старшини першої статті Сергія Агєєва користувалися величезною повагою і навіть славою, широкому читачеві вони поки що були невідомі.
Не привернуло особливої уваги і небувале сріблясто-багрове світло, що мигнуло над гірським хребтом Муста-Тунтурі в одну з воєнних вітряних, непогожих ночей.
А цим же спалахом закінчився цілий фантастичний роман, який почався походом торпедного катера старшого лейтенанта Медведєва біля берегів Північної Норвегії в розшуках ворожих кораблів. Тепер, нарешті, можу я розповісти подробиці цієї незвичайної історії.
Світло, про яке я кажу, було набагато яскравіше, ніж тріпотливі заграви, які раз у раз спалахували тоді з боку океану над Скандінавським півостровом, де відбувалась артилерійська дуель між нашими кораблями і береговими батареями німців.
Але просвистані полярними вітрами бійці, які атакували ночами неприступні гірські вершини, моряки, що несли пильну вахту на корабельних палубах, які весь час заливало хвилями, сприйняли цей дивовижний спалах за величезну пожежу на торпедованому транспорті або за випромінювання якоїсь особливо могутньої освітлювальної ракети.
Сам я, правда, був просто приголомшений, збитий з пантелику цим світлом.
Я щойно вийшов із землянки; чорна, сира полярна ніч стояла навкруги, непроникливою вологістю заліплювала очі. Я обережно переступав з каменя на камінь, щоб не провалитися в одну з розколин, наповнених крижаною водою.
