Читать «Шхуна «Колумб»» онлайн - страница 201

— Мені можна вас попросити?.. — звернулася до рибалок Яся, що досі сиділа мовчки.

— Слухаємо, Ясочко! — обернувся до неї Левко.

— Тепер вас троє залишилося на шхуні. Один буде шкіпер, другий моторист, третій стерновий. А я прошу, щоб ви мене взяли до себе юнгою. Я вмію варити, прибирати, правити човном, перебирати рибу, а всього, що треба, я навчусь…

Сказавши цю довгу для неї промову, дівчинка змовкла. Рибалки лагідно дивились на неї.

— Я не проти, — перший висловився Андрій.

— Молодець, Ясю! — скрикнув Марко і потис їй руку.

— Екіпаж у повному складі, — додав стерновий. — Давайте ж обирати шкіпера. Ясю, ти за кого, за Левка чи за Марка?

— За Марка, — відповіла дівчинка.

— От молодець! — сказав Левко, потиснувши їй обидві руки, а потім звернувся до Марка: — Абсолютна більшість команди просить тебе виконувати обов'язки шкіпера.

Марко Мусив погодитись.

— Товариші, я дякую вам за довір'я і обіцяю його виправдати, а зараз давайте зніматися з якоря. Стерновий, підіймай якір і розгорни шхуну. Юнга, допоможи стерновому. Моторист, включай на малий хід.

За десять хвилин «Колумб» залишив Соколину бухту. Шхуна йшла під мотором і парусом, приладнаним до обламаної щогли. Всі взялися до своєї роботи. Юнга готував біля рубки сніданок. Юний шкіпер стояв на носі шхуни, дивився в блакитну далечінь над морем, дихав свіжим холодним повітрям і думав про пережиті дні боротьби та праці.

III. МАЛЕНЬКИЙ БІГУН

На Торіанітовому горбі робота не припинялася і на хвилину. За кілька днів професор Ананьєв постарів, голова стала майже біла. Він ходив згорбившись, спирався на палицю. Проте так само, як і раніш, багато працював, особливо у хімічній лабораторії, обладнаній у маленькому дерев'яному баракові. Там уже було одержано перший гелій, що зберігався в металевих і скляних балонах. Хоча цінне обладнання, закуплене в Америці, загинуло разом з «Антопулосом» на дні моря, але один з радянських заводів узявся у рекордно короткий строк виготовити необхідне устаткування. Геологічний комітет обіцяв найближчим часом надіслати на Лебединий острів нову партію дослідників разом з професором Китаєвим. На торіанітовому горбі ставили намети, почали будувати приміщення на зиму і одночасно, за проектом професора Ананьєва, налагоджували, так би мовити, кустарне виробництво гелію.

Того дня Ананьєв з самого досвітку обходив розробки. Напередодні він остаточно довідався про загибель своєї дочки разом з піратським підводним човном. Бачив юнгу Марка та Ясю Знайду і вислухав, що вони говорили про Люду. На його прохання капітан-лейтенант Трофімов влаштував йому побачення з Анчем, але шпигун відмовився відповідати хоча б на одне запитання. Так і залишив його професор, нічого не довідавшись про останні хвилини своєї єдиної доньки. Командування есмінця, рибалки, робітники торіанітових розробок поділяли його горе, висловлювали йому жаль, але з учорашнього вечора професор ні з ким не говорив про це. Він замкнувся в собі і, здавалося, весь віддався своїй роботі. Проти його молоді друзі старалися не залишати професора довгий час на самоті. Цілу ніч непомітно для професора біля його намету чергували. Але ніхто не почув жодного стогону відтіля, лише світло горіло до ранку, і коли Ананьєв вийшов з намету, на його обличчі було кілька нових зморщок.