Читать «Гробниці Атуану» онлайн - страница 16

— Ти взяла з собою ліхтар? — пошепки спитала дівчина.

— Про світло тут не може бути й мови, — озвалася Косіль. Голос її теж лунав приглушено, проте в ньому вчувалися якісь дивні звуки — здавалося, жриця стримує сміх. Але ж Косіль ніколи не сміялася! Арха розсердилася і подумки дорікнула собі: "Це ж моя святиня, мій храм! Мені негоже боятися!" Проте вголос не сказала нічого, а мовчки рушила тунелем униз, вглиб пагорба. Косіль, важко дихаючи, сунула слідом.

Небавом у коридорі стало просторіше, й Арха випросталася на повен зріст. У тунелі було задушно: повітря відгонило землею і, здавалося, нечутно бриніло, вогко огортаючи тіло. Жриці ввійшли до широкої печери. Арха обережно ступала крізь пітьму. Раптом у неї з-під ніг вислизнув камінець: вдарившись об стіну, він відлетів геть, і тихий звук від удару ще довго відлунював у підземеллі. Печера й справді була високою, просторою і захаращеною різним мотлохом, невидимим у темряві. Будь-який звук кришився тут на тисячі заливчастих відлунь.

— Зараз над нами мають бути Гробниці, — промовила дівчина, і її шепіт густою павутиною незліченних відлунь заснував кожен куток печери.

— Так, це темниця під Могильними брилами. Ходімо далі, бо я не можу залишатися тут надовго. Тримайся лівої стіни і рушай уперед! Треба пройти повз три тунелі, що відгалужуються звідси...

Тихе сичання Косіль відлунювало в Підмогиллі. Тут їй, як завжди, було трохи моторошно. Але, зрештою, Гробниці Безіменних — чужа парафія, тож нехай ними опікується Арха!

— Я візьму смолоскип і піду туди, — обізвалася юна жриця, обмацуючи стіну печери і відчуваючи під пальцями химерні заглибини, виступи і лінії, вирізьблені на кам'яній поверхні. Без сумніву, то були якісь письмена. Можливо, й саму печеру витесали з каменю прадавні скульптори?

— Я ж казала, що світло тут заборонене! — просичала Косіль.

Утім, Арха й сама розуміла недоречність світла у цьому місці, в самісінькому лігві пітьми, у серці нічної темряви.

Її пальці, обмацуючи кам'яну стіну, вже тричі натикалися на порожнечу. Діставшись до входу в четвертий тунель, дівчина зупинилася, чекаючи на Косіль. Відтак жриці рушили далі. Тунель тягнувся вгору, невдовзі вони минули поворот наліво, а тоді повернули у відгалуження праворуч. Поглинуті безмовною пітьмою, Арха і Косіль рухалися наосліп, обмацуючи стіни руками, щоби не заблукати і не проминути потрібний тунель. Так, тут доводилося покладатися лише на дотик.

— Це і є Лабіринт, про який ти казала?

— Ні. Це підземелля під Тронною Залою.

— А де ж починається Лабіринт?

Дівчині починала подобатися ця мандрівка потемки, тепер їй кортіло помізкувати над складнішою головоломкою.

— Другий тунель, повз який ми пройшли в Підмогиллі. Тепер намацай дерев'яні двері праворуч. Чи, може, ми вже проминули їх?..

Арха чула, як Косіль соває рукою по шорсткому камінні. Пальці дівчини ковзали по стіні, аж доки вона не відчула пучками гладеньку дерев'яну поверхню. Арха штовхнула двері — і вони легко відчинилися, пронизливо зарипівши. Несподівано їм у вічі вдарило світло — жриці потрапили до великої, вимуруваної з каменю, приземкуватої темниці. Зі стелі на ланцюгу звисав палаючий смолоскип. Від диму тут можна було вчадіти. Страшенно пекли очі — сльози горохом котилися по щоках Архи.