Читать «Незвичайні пригоди експедиції Барсака» онлайн - страница 4
Жюль Верн
— Штори! — наказав той, що питав про директора; він, очевидно, був ватажком.
Троє бандитів метнулися до рукояток, і залізні штори почали спускатися, поступово заглушаючи вуличний гамір. Раптом задзвонив телефон.
— Стійте! — гукнув ватажок.
Він наблизився до телефону і зняв трубку. Четверо бандитів завмерли, прислухаючись до його відповідей.
— Алло, це ви, Бакстон?
— Так.
— От смішно. Я не пізнаю вашого голосу.
— А я вашого.
— Ласон.
— А, так так!.. Тепер пізнаю.
— Скажіть, Бакстон, візок ще не заїжджав до вас?
— Ні, ще, — відповів бандит, завагавшись на мить.
— Коли приїде, перекажіть, нехай зробить ще один рейс в агентство С. Мені тільки-но подзвонили звідти, що після закриття і здачі готівки там одержано значний внесок.
— Сума солідна?
— Та щось коло двадцяти тисяч фунтів… Так я можу на вас розраховувати? н
— Можете.
— На все добре, Бакстон.
— На все добре.
Поклавши трубку, він хвилину постояв у задумі. Потім, прийнявши рішення, підізвав до себе своїх спільників.
— Треба поспішати, — промовив він глухо, гарячково роздягаючись. — Несіть сюди одежу он того, хутчіш!
І вказав пальцем на непритомного Стора.
З касира миттю стягли убрання, і бандит переодягся, хоч костюм був для нього трохи малий. Намацавши в одній з кишень ключі від каси, він одімкнув заґратовану комірку, потім сейф і витяг звідти мішки з дзвінкою монетою, портфель з банкнотами, пакети цінних паперів. Саме тоді почувся гуркіт візка, який спинився проти контори, і хтось постукав у двері, напівзатулені залізною шторою.
— Увага! — квапливо промовив ватажок, енергійно жестикулюючи. — Скидайте пальто, займайте місця, одним духом!.. Не проґавте першого ж, який ввійде!.. І без шуму! Потім двері замкнути, відкриєте тільки мені!..
Говорячи так, він схопив портфель і кілька пакетів і наблизився до дверей; тим часом троє його спільників уже сиділи за столами, відіпхнувши зв’язаних службовців під бар’єр, а четвертий став коло входу. Коли ватажок банди розчинив двері, в кімнату ввірвався вуличний гамір.
Біля тротуару стояв інкасаційний візок
Центрального банку; в темряві світилися його ліхтарі. Кучер сидів на козлах і балакав з інкасатором, який, постукавши у двері агентства, повернувся до візка.
Відчайдушний бандит, не поспішаючи, наблизився до них крізь безупинний потік пішоходів і привітався. Обоє відповіли на вітання, а кучер, глянувши на нього, здивовано вигукнув:
— Еге! Та це ж не Стор!
— Він сьогодні має вихідний день. Я його заміщаю, — пояснив псевдокасир і звернувся до інкасатора: — Допоможи, друже! У нас багато грошей, за раз не донести.
Інкасатор завагався.
— Розумієш, мені заборонено відходити від візка…
— Ат! На одну хвилину! Я побуду тут замість тебе. Тобі допоможуть, поки я це складу.