Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 87

— Ось, будь ласка, грамота про те, що я лиценціат Саламанкського університету. Тепер прошу покажіть вашу грамоту.

— Я не зобов’язаний відчитуватись перед вами! — відрубав Гуго.

— Покажи, покажи! Чого там! — почулися крики звідусіль.

— Я… У мене… вкрали грамоту разом з усіма документами… Мене й без грамоти всі знають. Я доктор…

Останні слова алхіміка потонули в дружному реготі присутніх. Гуго, мов зацькований вовк, спочатку задкував, а потім під улюлюкання матросів затрюхикав до своєї каюти й, грюкнувши спересердя дверима, зачинився на засув. Матроси реготали, гупали кулаками в двері, але Гуго мовчав. Нарешті, переконавшись, що він не вийде, всі розбрелися. На носі корабля залишились тільки хлопчики і стерничий.

— Я дуже радий, що ви, дон Франсіско, і ти, Федю, перемогли алхіміка, — весело сказав Ніанг.

— Авжеж, здорово ми його сьогодні взяли на абордаж, — розсміявся стерничий. — Як не викручувався, а довелося вивісити білий прапор. Мовчатиме тепер старий пес… А зараз, любий герцог, я маю вільний час. Може, займемось латинню?

— Я б хотів поговорити з вами об одній дуже серйозній справі, — мовив Федя, пильно глянувши стерничому в вічі. Тепер він уже не мав сумніву, що Франсіско не однодумець алхіміка й Педро і нічого не знає про змову.

— Готовий вислухати вас.

— Федю, ти хочеш розповісти про Педро? — шепнув Ніанг. — Тут нас можуть підслухати. Краще в іншому місці;

— Ніанг має рацію, — згодився Кудряш. — Про це ліпше було б поговорити у вашій каюті.

— Тоді, будь ласка, прошу до мене, — вклонився Франсіско.

Опинившись у невеликій, заваленій книгами каюті стерничого, Федя розповів йому про змову. Франсіско зосереджено слухав і не перебивав. Обличчя його було серйозне. Коли Кудряш скінчив, стерничий глянув на хлопчика, стиха запитав:

— Але ж як ми з вами доведемо, що Педро й Гуго готують змову? Адже доказів у нас ніяких?

— Я сам усе чув, — вдаривши себе в груди, гарячкував Федя.

— Я вірю вам. Та чи повірить капітан?

— Гуго ошуканець, — обізвався Ніанг.

— І з цим згоден. Проте зараз капітан йому вірить, як ніколи.

— Що ж робити? — насупився Федя.

— Те, що ви робили й до цього, поки що тільки стежити, — порадив Франсіско й, спостерігши збентежені обличчя хлопчиків, додав: — Нічого іншого, на жаль, не придумаєш. Як тільки помітите знак, негайно ж повідомте мене. Ще побачимо, чия візьме. Я ваш вірний спільник.

Розділ двадцять шостий

Нічний переполох

Запаси води й продуктів на каравелі наближалися до кінця. З наказу Дієго матросам урізали й без того мізерні пайки. Протухлу смердючу воду видавали по кухлю на день. До найближчого ж острова, де можна було поповнити запаси харчів, за розрахунками стерничого було не менше двох тижнів плавання за умови, що буде попутний вітер. Змучені матроси блукали по кораблю, мов сонні мухи. Троє з екіпажу звалилися з ніг. Ніхто не звертав на них уваги. Цілі дні хворі лежали на палубі під пекучим тропічним сонцем. За ліжка їм, як і решті матросів, були скрині, в яких зберігались їхні убогі пожитки, а замість постелей — різне ганчір’я. На “Улюбленці Нептуна”, як і на всіх інших кораблях того часу, спеціальних приміщень для матросів не було. Моряки тіснилися в трюмі або ж під відкритим небом. Кают на каравелі налічувалось лише чотири. Їх займали капітан, стерничий, боцман і Гуго.