Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 89

На палубі було темно, хоч в око стрель. Ніч чорною ковдрою обгорнула корабель. Ледве блимав тьмяний ліхтар, злегка погойдуючись на грот-щоглі. Не встиг Кудряш ступити й кількох кроків, як спіткнувся об ноги сонного матроса. Той було схопився, пробурчав щось невиразне й знову уклався спати.

Боячись, щоб у темряві не наступити на кого-небудь, Федя дістав з кишені ліхтарик. Освітлюючи собі шлях, він став обережно пробиратися поміж сплячими. Одні хропли, дехто стогнав, скреготав зубами, хтось бубонів крізь сон…

Зненацька Федя почув виразне: “Нічого, ми їм ще покажемо…”

Хлопчик зацікавився й спрямував сніп світла у той бік, звідки почувся голос. Кроків за два від себе, біля грот-щогли, Федя побачив Педро, що лежав розплатавшись. Підмостивши під бриту голову чалму, матрос хропів і час від часу плямкав губами.

Кудряш відчув, як поза спиною в нього побігли мурахи й дрібно затремтіли ноги. Він миттю загасив ліхтарик і причаївся.

Минуло чимало, як здалося Феді, часу, але Педро не прокидався. Зрозумівши, що слова бородач вимовив уві сні, хлопчик сторожко обминув свого ворога і, ввімкнувши знову ліхтарика, зупинився ошелешений. На дверях каюти у верхньому правому кутку вугіллям було накреслено кружечок із двома крапками.

“Умовний знак! Так, як і казав тоді алхімік! — промайнуло в Кудряшевій голові. — Але ж коли Гуго встиг? Увечері ми з Ніангом були біля каюти й нічого не бачили. Очевидно, алхімік намалював його вже коли стемніло. Сподівається, що на світанку Педро побачить знак і повідомить своїх спільників. Можливо, їх уже не один і не два, а півкоманди… Але чому саме зараз Гуго вирішив діяти? — намагався збагнути хлопчик. — Чому?.. Ага, зрозуміло! Адже у вівторок він мусить дати капітанові золото. Термін закінчується, лишився всього один день, а добути золото йому, ясна річ, не вдалося. Цього разу вже не пощастить задурити голову Дієго. Єдиний вихід для алхіміка — це бунт, і якнайшвидше… Що ж робити? Розбуджу стерничого й Ніанга, і порадимось утрьох. Не можна гаяти й хвилини…”

Але тут Федя здригнувся від думки: “Доки я ходитиму, Педро може проснутися й помітити знак!”

Затамувавши подих, боячись ненароком збудити когось із матросів, хлопчик обережно підкрався до дверей і прислухався. В каюті алхіміка, як і раніше, було тихо. Федя не зміг у темноті відшукати знак і, зважившись, на мить знову увімкнув ліхтарик. Біля дверей він побачив Доменіко, що спав. Не роздумуючи, як і чому матрос потрапив сюди, Кудряш швидко стер знак носовою хустинкою і став повільно пробиратися назад. Серце його калатало в грудях. Він із Ніангом ні на годину не випускали Педро й Гуго з-під нагляду, але ніяких ознак, які свідчили б про те, що змова назріла, виявити не вдавалось. Навіть невідомо, хто з екіпажу підтримує їх. Часом хлопчикам здавалося, що змовники кінець кінцем облишили свій задум, тому поява на дверях кружечка з двома крапками була для Феді цілковитою несподіванкою.

Схвильований власними думками, Федя забув про обережність і швидко закрокував, освітлюючи собі шлях електричним ліхтариком. В яскравому світлі чітко вимальовувались шлюпки, камбуз, щогли, ванти, капітанська каюта… Несподівано нічну тишу прорізав відчайдушний крик, від якого в Кудряша похололо всередині.