Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 21

В цю хвилину двері зі скрипом відчинилися й увійшов моряк із чорною пов’язкою на правому оці.

— Які будуть накази? — звернувся він до капітана.

— До ранку стоятимемо на якорі. Посилити варту, — кинув Дієго.

Моряк уже хотів було вийти, але капітан зупинив його.

— Поглянь на цю штуковину, Франсіско. Одноокий покрутив коробку й, знизуючи плечима, зневажливо жбурнув її на стіл.

Капітан хитро підморгнув Феді і, дмухнувши, загасив світильник.

— А тепер дивись, стерничий, — урочисто мовив він і одним сірником одразу запалив три світильники.

На обличчі стерничого з’явилися водночас подив і острах.

— Дон Дієго, — здивованим голосом запитав він, — невже цей вогонь винайшов Гуго?

— Ха-ха! — засміявся капітан. — Чарівні палички дав мені герцог, а ледащо Гуго ось уже кілька місяців шукає філософський камінь, і все даремно. Його щастя, що він уміє складати гороскоп, а то й духу його не було б на каравелі…

Франсіско попрохав дати йому хоча б один сірник, пропонуючи в обмін нитку великих білих і рожевих перлин. Але капітан, не бажаючи ділитися ні з ким скарбом, що потрапив йому до рук, випровадив стерничого з каюти.

Чадні світильники сповнювали каюту димом і кіптявою. З незвички у Феді злегка паморочилась голова, та він із цікавістю розглядав каюту. В кутку стояло широке дерев’яне ліжко з величезним пологом із важкої блискучої парчі. Стіни оббиті оксамитом вишневого кольору. На підлозі лежав персидський килим. До дубового столу, густо всипаного сажею від світильників й заваленого товстими книгами в сап’яновій оправі, були присунуті два глибокі шкіряні крісла з високими спинками. Окрім того висіло ще венеціанське люстро в позолоченій рамі й стояли куті міддю скрині. На столі поблискувало начищене бронзове розп’яття Ісуса Христа.

Настала ніч, і господар запропонував Феді своє ліжко, а сам уклався на одній із скринь. Утома й хвилювання за день взяли своє, і хлопчик швидко заснув…

Голосний стогін розбудив його. Розсунувши ширмочку полога, Федя побачив капітана, що, тримаючись за щоку, сидів у кріслі. Алхімік у своїй чорній одежі схилився за столом і щось помішував у металевій чашці.

— Прокляття! — стогнав капітан. — Скоро ти там, Гуго?

У нього, певно, боліли зуби.

— Бальзам зараз буде готовий, ваша милість. Я готую його за рецептом самого Галена. Суміш складається з двох унцій оливкової олії, товчених кісток зміїної голови, семи пелюсток троянди, трьох золотників спаленої шерсті з мавпячого хвоста, настояних на перці і сльозах святого апостола Петра… Ну, ось і все готово, — Гуго простяг капітанові чашку. — Випийте, і біль як рукою зніме.

Дієго проковтнув виготовлену астрологом суміш і тут же, лаючись, сплюнув:

— Тьху, яка гидота! Вигадали ж кляті лікарі…

Та незважаючи на запевнення Гуго, біль не вщухав. Капітан бігав по каюті, як несамовитий, кленучи Галена й астролога з його бальзамом.

Нітрохи не розгубившись від цього, астролог накреслив вуглиною коло, ступив у нього, простяг догори руки й, закинувши голову, зашепотів:

— О великі духи повітря, води, вогню, землі! Кличу вас і заклинаю знаком царя Соломона… Слухайте мене й коріться…