Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 23

А тим часом астролог говорив далі:

— Мушу сказати, колего, що основна мета мого життя, всього мого життя, — очі Гуго гарячково заблищали, — це створити вічний двигун і знайти філософський камінь… Я стою на правильному шляху, і скоро, дуже скоро ви станете очевидцем найбільшого з відкриттів. О, увесь світ затремтить, коли почує!

— Щось довго ти шукаєш свій камінь, — глузливо сказав капітан.

Та алхімік не вловив іронії.

— Так, — мовив він фанатично, — тепер усе позаду… І безсонні ночі, і невіра тих, хто оточував мене, і підступи ворогів… Сорок років життя пішло недаремно. Я голодував, терпів злигодні, не вистачало грошей навіть, щоб купити просту колбу… Але я переміг! За допомогою філософського каменя все зможу перетворити на золото!

Патетична промова втомила алхіміка. Він витер рясний піт з чола і вже було розкрив рота, щоб повести далі мову про безмежні можливості, які ховає в собі філософський камінь, але капітан грубо обірвав його:

— Годі, усе це я чую вже не вперше. Базікаєш уміло, а як до діла… Одне слово, йди геть, я стомився.

Федя вже почав дрімати, коли двері прочинилися і в окутану мороком каюту хтось увійшов. Кудряш підвівся на лікті, прислухався.

— Дон Дієго, ви спите? — почувся стурбований шепіт.

— Це ти, Доменіко? — озвався капітан. — Чого тобі треба?

— Щойно я сам бачив, як Педро шепотівся з Альфонсо. Гадаю, вони задумали щось проти вашої милості. Даремно ви простили його, дон Дієго…

— Говори тихіше, герцог спить, — попередив капітан. — Я хоч зараз готовий повісити Педро, але ти ж чув: зірки веліли вибачити образу. Доведеться стерпіти до приходу в Севілью. Пильно стеж за ним і доповідай кожного дня. До Педро у мене давно вже підозра. Певен, що він запродав свою душу нечистому…

— Авжеж, — підхопив Доменіко, — він не вірить у господа…

— Він єретик, — гнівно шепнув Дієго, — і як тільки повернемось до Іспанії, я передам його в руки святої інквізиції…

— Хе-хе, — вдоволено хихикнув Доменіко й улесливо додав: — мудро вирішили, ваша милість… Там жартувати не люблять і зуміють йому розв’язати язика… А як же з хлопчиком? Що думаєте з ним робити?

Федя затамував подих. Серце його шалено калатало, в голові забилися тривожні думки. Невже і його разом з Педро віддадуть до лап інквізиторів, про жорстокість яких він читав у підручнику історії?

— Герцог молодець, — почув Кудряш капітанів голос. — Видно, що з благородної сім’ї. Які знання! Хлопчисько, а знає більше, ніж Гуго. Алхімік визнав це, хоч йому, мабуть, і не хотілося. Мені неймовірно пощастило: славна пташка залетіла до клітки, дешево її не віддам. Добрий викуп матиму… Завтра ж вранці нагадай мені — треба дізнатися, де знаходяться володіння його батька. А зараз бувай здоров. Я спатиму…

Незабаром у каюті запанувала тиша. Капітан заснув.

Федя лежав із розплющеними очима. “Як мені бути завтра? — думав він. — Що сказати капітанові, коли спитає, звідки я? Треба щось придумати… Але що? Адже не скажеш: я з Києва або з “Променистого…”

І раптом Кудряш посміхнувся думці, що несподівано з’явилася в голові: “Скажу, що я з країни Променистеанії… Обдурю, а там видно буде…”