Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 10

Федя мимохіть зиркнув на значки, що виблискували на його сорочці і, не приховуючи злості, процідив крізь зуби:

— Скільки в мене значків-не твоє діло. А в таборі я більше не залишусь.

Не озираючись, він швидко пішов, майже побіг до наметів. Рішення з’явилося раптово, як блискавка. Ні, залишатися більше в таборі не можна. Годі з нього, настраждався й так… Коли вже погрожують прогнати його з табору — краще він сам піде. Якось додому добереться, не маленький…

За хвилину Федя з рюкзаком за плечима вийшов із намету.

— Куди це ти зібрався? — здивовано вигукнула Маша, але Кудряш. навіть не обернувшись, швидко зник у лісових хащах.

* * *

Минуло понад дві години, як Федя залишив табір. Ледь помітна стежина вела його через буковий ліс. В’юнкий плющ і дикий виноград обвивали сірі стовбури дерев. Було по-ранковому тихо і ясно. Промені сонця ледве торкалися гірських верхів. Невтомні чорні дятли раз по раз перелітали стежину і, ховаючись у лісовій гущавині, починали вистукувати своє одноманітне тук-тук-тук… Весело попискували зяблики. Десь пронизливо кричала сойка. Сіра ящірка, що вигрівалася на сонечку, стривожена появою невідомої двоногої істоти, блискавично зникла в тріщині придорожнього каменя. Мабуть, іншого разу Федя спробував би її впіймати, але тепер йому було не до цього. Як не хотів він забути неприємну ранкову пригоду а думки знову й знову поверталися до огидної сцени, що несподівано розігралася в таборі.

Проте час минав, і Федя поступово став заспокоюватись. Тепер він уже міг тверезо оцінити події, що сталися.

“Усе через ту кляту траву, — думав Кудряш. — Хіба важко мені було зібрати трохи белладонни чи дурману? Полінувався… І Володьку я даремно вдарив… Ні, я не правий. А тепер ще втік із табору… Всі повернуться стомлені й замість того, щоб відпочити, почнуть шукати мене. Безперечно подумають, що зі мною що-небудь трапилось. Всеволоду Петровичу дістанеться більше всіх. Як же бути?”

Непомітно для себе Федя зупинився і вже, було, подумав, чи не краще повернутись, але тут же уявив собі глузування товаришів, яке неминуче чекало на нього, і вирішив: “Повертатись не можна. Що завгодно, тільки не це!” Він поправив за плечима рюкзак й рішуче закрокував далі.

Ліс усе густішав. Тінявий морок був напоєний незнайомими запахами. Стало прохолодно й вогко. Федя відчув, що ловить дрижаки, й, знявши з себе рюкзак, став шукати теплий светр. Та, як на лихо, він не потрапляв до рук. Кудряш витрусив на траву все, що було в рюкзаку: дві банки консервів, п’ять коробок сірників, галети, чотири пачки концентратів, альбом із фото, які він сам робив минулого року, повернувшись із Виставки передового досвіду в Москві, складаний ніж, майку, мильницю. Одне слово, все майно, яке бере з собою піонер, вирушаючи в похід…

Діставши светр, Федя побачив під ним барометр і перев’язану навхрест коробку з медикаментами. “Тьху, ти лихо!.. — подумав він. — Як же хлопці обійдуться тепер без барометра й аптечки? А раптом щось трапиться? Тепер хочеш не хочеш, а треба вертатися до табору…”