Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 12

Федині кроки гулко відлунювали в похмурому й вогкому підземеллі. Хлопчикові стало моторошно. “Певно, тут уже багато століть не ступала людська нога”, — подумав він.

На перешкоді стала велика, кована міддю, скриня з червоного дерева. Федя спробував відчинити кришку, але це виявилось йому не під силу. “А що, коли в скрині скарб? — подумав він. — Там, напевно, всякі коштовності?.. Подивлюся, що є ще цікавого в підземеллі, а потім вернуся за хлопцями. Гуртом ми швидко відчинимо скриню”.

Федя рушив далі й побачив заіржавілі рицарські лати і щит. Поряд валявся зім’ятий шолом і уламок меча. При світлі ліхтарика Кудряш став їх розглядати, але тут його увагу привернуло інше. Десь поблизу булькали краплі… “Нарешті вода!” — зрадів хлопчик.

За хвилину показалась ніша, облицьована білим із синіми прожилками мармуром. В її глибині було видно голову казкового птаха. З блискучого металевого дзьоба птаха тонким струменем стікала вода. Бажаючи напитися. Федя підставив долоні. Струмінь одразу ж зник.

“Не пощастило, — скрушно подумав Кудряш. — Не встиг підійти — води не стало”.

Та тільки-но Федя опустив руки, як із дзьоба птаха знову заструмувала вода. Хлопчик мерщій підставив долоні, але вода зникла, як і раніше.

“Що за чортовиння! — вилаявся Федя. — Ану, спробую ще”.

Та й цього разу все повторилося точнісінько так, як уперше. Розгніваний Кудряш схопив птаха за дзьоб, сподіваючись, що хоч таким чином йому нарешті вдасться напитися. І в ту ж мить у напівмороку печери засяяли смарагдові очі птаха. Над головою почувся страхітливий скрегіт і тріск.

Від несподіванки Федя відсахнувся і з жахом відчув, що плита, на якій він стояв, швидко опускається вниз. “Що сталося? — блискавично промайнуло в хлопчиковій голові. — Куди ж несе мене? Як я виберусь звідси?..”

А плита все швидше й швидше мчала вниз. Повітря ставало важким, задушливим. Кров шугала в голову, все тіло вкрилося липким потом. Перед очима попливли червоні кола… Не в змозі триматися на ногах, Федя безсило сів на плиту. Повз нього пролітали стіни з якимись загадковими знаками, написами… Несподівано перед очима стали проноситись світні римські цифри: XIX… XVIII… XVII…

“Що вони означають?” — намагався збагнути Федя і нараз знепритомнів.

…Свідомість повернулася так само швидко, як і зникла. Кудряш підвівся, силкуючись згадати, де він, що з ним сталося. Віддалік поблискувало слабке мерехтливе світло. Тримаючись руками за шорсткі стіни, Федя непевним кроком рушив уперед. Ноги в нього були немов налиті свинцем.

Напруживши зусилля, хлопчик дістався нарешті виходу з підземелля й опинився на пустельному морському березі. Яскраве денне світло мимоволі змусило його примружити очі. Кудряш сів на теплий, зігрітий сонцем камінь. Поступово, вдихаючи свіже морське повітря, він відчув, як до нього повертаються сили і бадьорість.

Розділ четвертий

Не артисти кіно! Тоді хто ж?

Погойдуючись на хвилях, із-за скелястого мису вийшов старовинний трищогловий корабель. У промінні вечірнього сонця було видно туго напнуті вітрила.