Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 9

— Взагалі не ясно, що ти тільки вчора робив, — по-наставницькому мовила Маша, — он поглянь, скільки дівчатка назбирали.

— Ну й хай собі збирають на здоров’ячко, — похмуро відказав Федя. — Це їхнє, дівчаче діло, різні там травки-муравки збирати. І нічого мене повчати.

— Володя Рижков не дівчинка, а зібрав вдесятеро більше за тебе. І Коля Дубчак, і Шестаков! — заторохтіла Маша.

— Теж мені, герої! — огризнувся Кудряш. — Подвиг вчинили… Нарвали всякого бур’яну і раді…

— Ти як себе поводиш? — суворо зауважив Всеволод Петрович.

— Авжеж, хвалько нещасний! — крикнув Альоша.

— Хіба не знаєте? — глузливо запитав Рижков. — Великий мандрівник, либонь цілісінький день обмірковував план своєї майбутньої кругосвітньої подорожі в ночвах. Не до трави йому було…

Слова Рижкова потонули в дружному реготі дітвори.

Федя міцно стиснув кулаки. Гнів розпирав йому груди. А тим часом Рижков глузував далі:

— Бачите, як гніваються адмірал? Їх, либонь, не влаштовує наша екскурсія в гори…

— Замовкни! — крикнув Кудряш, весь тремтячи від обурення.

— О, адмірал наказують…

Не пам’ятаючи себе, Кудряш кинувся на Рижкова і що було сили з розмаху вдарив його в обличчя. Втративши рівновагу, Володя звалився на землю. З носа в нього потекла кров. Розлючений Федя в нестямі стрибнув на Рижкова і схопив його за горло.

— Припинити! Як тобі не соромно! — гнівно крикнув вожатий і з силою відтяг Кудряша від Володі.

Той важко підвівся, схлипуючи, побрів геть, до намету.

— Ось ти який! — осудливо сказав Всеволод Петрович. — Про бійку я обов’язково доповім начальникові табору, хай вирішує, що з тобою далі робити. Моя ж думка: хуліганові не місце серед нас.

Вожатий круто повернувся і пішов геть.

Розгублено дивлячись на Федю, піонери мовчали. Все, що відбулося, здавалося їм дикою і безглуздою грою.

Скоро табір спорожнів. Хлопчики і дівчатка знову рушили до лісу збирати лікарські трави. Тільки кухар та його помічниця Маша поралися біля казана.

Похмурий і лютий на самого себе, Федя сидів на пеньку. Йому було боляче за образу, що так несподівано звалилася на нього. Ще й звинуватили в хуліганстві… Тривожно пульсувала думка, що, можливо, доведеться залишити табір… Ще, чого доброго, додому повідомлять, а там і в школі дізнаються.

“Ну й історійка, — гірко зітхнув Федя. — Так і не довелося поплавати на “Дельфіні”… А Всеволод Петрович ще збирався мене старшим на шлюпку призначити… А може, ще не пізно? Може, вибачитись перед Всеволодом Петровичем, перед Володькою? Міг я й справді помилитися?.. Краще б Рижков мені носа розбив… Ось зараз піду й назбираю лікарських трав більше за всіх… — зціпив зуби Федя. — Чи краще заготую хмизу для вогнища”.

Через півгодини, важко відсапуючись, Кудряш приніс і кинув біля згаслого вогнища велику в’язку смолистих сучків. Маша, якій непомітно підморгнув кухар, здивовано глянула на зібраний хмиз й іронічно спитала:

— Що, спокутуєш свою вину? — Вона посміхнулась так неприємно, що у Феді пересохло в роті. — Гадаєш, усе тобі так просто минеться? До того ж паліччя, яке ти назбирав, горіти не буде… Усе в тебе не так, як у людей. А ще он на груди десяток значків начепив!