Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 5

Про кожне нове спостереження повідомлялося в спеціальних випусках газет і по радіо. Самі спостереження з точним зазначенням часу та координат надсилалися в астрономічні центри: Грінвіч, Пулково, каліфорнійську обсерваторію Паломар. Там їх систематизували.

Надвечір картина в Європі почала прояснюватись. Газети вмістили фотографії супутників, зроблені в Мексіці спеціальним телескопом, призначеним для спостережень за метеорами. Знімки, передані фототелеграфом, були невиразні, проте на них, на тлі попелясто-сірого неба, вимальовувались темні снарядоподібні силуети. За ними тягся світлий шлейф. Дані про розміри супутників, виміряні різними спостерігачами, приблизно збігалися: півтора-два метри завдовжки і не більш як півметра в поперечнику.

“Думку про те, ніби в снарядах є живі істоти, — писала одна газета, — доведеться відкинути. Або припустити, що марсіани не більші за кролів”.

Швидкість супутників становила вісім і одну десяту кілометра за секунду для першого і на п’ятдесят метрів за секунду менше для другого, який поступово відставав.

Їх траєкторія була дуже викривлена і через полюси не проходила. Зниження супутників ніхто із спостерігачів п’яти континентів не помітив.

Остання новина — повідомлення з Пулкова — вже не потрапила в газети, її передало нічне радіо:

“…Зіставлення даних про політ тіл-супутників дало змогу визначити період і траєкторію їх обертання. Це, в свою чергу, допомогло обчислити масу тіл. Виявилось, що вона однакова в обох супутників і дорівнює приблизно чотирьомстам п’ятдесяти тоннам при розмірі півтора-два метри у довжину. Ці величини в сто з лишком разів перевищують масу найбільших супутників, запущених під час Міжнародного геофізичного року. Незбагненним є той факт, що середня питома вага матеріалів, з яких складаються обидва тіла, дорівнює приблизно тисячі трьомстам грамам на кубічний сантиметр, тобто в сотні разів більше, ніж питома вага найважчих металів. Таке співвідношення маси і об’єму робить зрозумілим незначне гальмування тіл-супутників в атмосфері та їх величезну кінетичну енергію.

Сам факт незвичайної густини тіл чекає ще свого роз’яснення”.

**

*

Це був час, коли уява людей, розбурхана запусками штучних супутників Землі й польотами перших радянських ракет у космос та навколо Місяця, ще не заспокоїлась, — вони ладні були повірити всьому. Десятки тисяч сторінок фантастичних романів, сотні гіпотез про життя поза межами Землі не зробили того, що зробив оцей стрибок у космос. Обрії розширились. Навколо Землі — простір, у ньому є рух, у ньому може бути життя; це стало ясно всім.

Тому появу над планетою двох снарядоподібних тіл і всі пов’язані з ними напівнаукові припущення сприйняли мало не як належне, само собою зрозуміле: “Якщо ми, люди Землі, збираємося здійснити першу космічну подорож, то чому хтось з інших світів не може прилетіти на Землю?” Повідомлення про незвичайну густину тіл ще раз підтвердило припущення про їх неземне походження.