Читать «Таємнича Африка» онлайн - страница 34

Найчастіше буває так, що лев дужче боїться людини, ніж людина його. Але, звичайно, трапляються й окремі випадки, коли зустріч з цим звіром не обіцяє нічого приємного. Як і кожен хижак, лев особливо небезпечний тоді, коли він голодний, а найнебезпечніший — якщо він поранений або відчуває якусь загрозу. Тоді полювання на лева обертається на смертельний двобій.

Дуже небезпечні леви-самітники і ті, що покуштували людської крові. Після того вони завжди полюють на людину. В Африці є цілі селища, залишені мешканцями через левів: вони щоночі вдиралися до хиж і хапали людей.

Я проти того, щоб убивати цих красивих звірів тільки задля мисливських трофеїв. Не раз, бувало, влаштувавшись у засідці з добрим мисливським біноклем, я годинами стежив за левом в оточенні його сім'ї, захоплювався грою його могутнього тіла, що привело б у захват художника, дивився, як ласкаво поводиться мати з малятами, як весело вовтузяться вони навколо неї, милувався спокоєм усієї родини — і ніколи не зробив жодного пострілу. Якось я розповів про це художникові Моріцу Пате, який їздив зі мною до гирла річки Левів на західному узбережжі Африки, і він запалився бажанням намалювати групу левів.

Того ж дня ми поповнили свої запаси і вирушили в дорогу. Наш загін складався з десяти чоловік. Ми найняли вітрильний ліхтер — на західно-африканському узбережжі їх можна знайти скільки завгодно. Пропливши кілометрів зо два вгору по річці, ми вибрали гарне місце для табору і нап'яли намети. Щоб заспокоїти негрів, які були родом з місцевості, де леви не водяться, я звелів вішати на ніч біля наметів ліхтар, тому що лев дуже не любить вогню й світла.

На світанку наш загін вирушив шукати левів. Не пройшли ми й години, як раптом перед нами відкрилася мальовнича картина: на одному з скелястих горбів, що ланцюгом тяглися в далину, стояв, ніби на троні, лев з розкішною гривою і велично поглядав навколо. Тут же гралися левенята. Дві левиці спокійно грілися на сонці.

Мій друг поспіхом розпакував своє малярське приладдя. Я миттю розкрив великий зонт. Цей зонт можна було повертати на всі боки, а спеціальне вістря підтримувало його в нахиленому положенні. Потім поставили мольберт. Все це ми зробили дуже швидко, і ось уже Моріц, «лев'ячий художник», як я його прозвав, вмостився на стільчику і заглибився в роботу. Малював він напрочуд швидко.

Я присів під кущем на розкладному стільці і спокійно почав стежити за сім'єю левів.

Минала година за годиною. На скелі все залишалося без змін. Тільки левенята перекидалися, плигали одне на одне чи бавилися материним хвостом. Мати відштовхувала пустунів головою і облизувала то одного, то другого. Нарешті левенята втомилися і, прилігши біля матері, поснули.

Сонце піднімалося дедалі вище. Моріц малював. Минали хвилини. У мене почало бурчати в животі. Хотілося з'їсти чогось смачного. Та про це годі було й думати. Я спробував відігнати спокусливі думки і став далі дивитися на левів. Проте мій шлунок не хотів здаватися, він вимагав свого. Солодкого б чогось… Не встиг я ще додумати до кінця, як уже знав, чого мені бракує. Навіщо ж тоді в цих місцях така сила-силенна меду? Треба тільки зуміти його відшукати…