Читать «Таємнича Африка» онлайн - страница 32

Спільними силами нам пощастило витягти сітку на берег. Ми не могли дочекатися, поки вже побачимо сирену. В сітці, дедалі дужче заплутуючись і з тріском розриваючи петлі, борсалося двоє якихось страховиськ. Ми кинулись до них, але… це були крокодили! Негри вже хотіли проткнути велетенських потвор своїми гострими списами, та я зупинив їх. Звичайно, крокодили — не сирени, однак їхні шкури дуже дорогі. Тубільці ненавидять крокодилів так само, як акул, і страшенно раді, коли трапляється нагода знищити хоч кілька їх. Я застрелив крокодилів. Кулі не пошкодили цінної шкури. Потім, щоб усе було зроблено як слід, сам оббілував крокодилів і посолив шкури. Підійшов Пате. Він теж був розчарований. Проте ми не занепадали духом.

Сітку довелося лагодити. Наступного вечора ми знову поставили її, а вранці, аж тремтячи від нетерпіння, поїхали перевіряти. Та сітку наче хто заворожив — вона була порожня. Минав день за днем, а в неї не потрапляли більше навіть крокодили. Щоправда, часом ми ловили велетенських черепах, яких тут же віддавали неграм.

Так минуло кілька тижнів. Одного вечора, коли ми ставили сітку, налетів торнадо. За якусь хвилину наші піроги до половини залило водою. Кожної миті вони могли піти на дно, тому всі наввипередки почали вичерпувати воду. Ми думали про одне: аби тільки не перекинутися в цій лагуні, де на нас так і чатують крокодили! Ми добралися до табору вкрай знесилені і поснули як мертві.

Коли я прокинувся, стояла непроглядна темрява. Була четверта година ранку. Побачивши раптом перед наметом Пате, я не повірив своїм очам. Що йому треба серед ночі? Але тут він озвався:

— Чи не поїхати б нам човном на той берег? Може, доля зглянеться на нас і ми побачимо сирену? В такій темряві неможливо фотографувати, але я намалював би її.

— Це було б чудово, — сказав я і, звичайно, відразу встав.

За мить я був уже одягнений. Збудивши одного негра і захопивши бананів, ми відчалили від берега на легкій мисливській пірозі.

Було так тихо й темно, що нам стало трохи моторошно. Тонкий серп місяця майже нічого не освітлював, проте в сильні нічні біноклі ми добре бачили все навкруги. Наш негр вів пірогу майже нечутно. Він чудово вмів веслувати, і кращого супутника не треба було й бажати.

Ми пливли понад годину, вишукуючи між очеретом рукав, де міг пройти човен. По дорозі нам не траплялася жодна жива істота. Тільки коли-не-коли сплескувала риба та долинали якісь протяжні, неприємні, незрозумілі нам звуки.