Читать «Таємнича Африка» онлайн - страница 30

Побитий, виснажений до краю, він зумів сховатися від розлюченого звіра, безстрашно провести ніч серед лісових хащів і наступного дня добратися до табору, що лежав на відстані багатьох кілометрів.

Так, Еело, ти справді хоробрий і сильний. Ти матимеш багато тютюну і ще досхочу їстимеш смачного м'яса ншипа. Може, згодом тобі пощастить спіймати маленьку горилу для європейського зоосаду, і ти одержиш стільки пезет, що придбаєш собі ще й п'яту дружину і багато ковдр. Коли я знову побуваю в тебе, Еело, ти розповіси мені, чи поквитався з лісовою людиною і чи спіймав маленького нгуї. Я з нетерпінням чекаю нової зустрічі з тобою, Еело!

НАШУ ЗДОБИЧ ВКРАДЕНО

На західному узбережжі Африки, теплому й вологому, розташована республіка Ліберія. Ця невелика країна, така завбільшки, як Болгарія, тягнеться вздовж берега на сімсот п'ятдесят кілометрів, між п'ятим і десятим градусами північної широти.

Серед мешканців Ліберії є багато розумних і освічених людей, які навчалися в Англії, Америці чи Німеччині, володіють трьома-чотирма мовами.

Територія Ліберії, яка піднімається сходами від узбережжя до тисячометрових гір, чарує своєю мальовничістю. Тут є ще зовсім не досліджені райони. Поля часто винищують буйволи, дикі свині, мавпи, слони. Останнім часом товстошкірі чинять напади цілими стадами, тому ліберійців звільнено від звичайного податку в сто п'ятдесят доларів за полювання на слонів віком від п'яти до шести років.

Крім каучукових дерев, для яких тут особливо сприятливі умови, в Ліберії ростуть усі тропічні рослини, особливо кофейні й какаові дерева. За останні роки відкрито поклади руд, цінні породи дерев у безмежних тропічних лісах, золоті жили і розсипи коштовних каменів. Ця казково багата країна — майже незаймана скарбниця. Однак тут не рай, де людину чекають самі тільки приємності. У Ліберії не так жарко, як може здатися, зате повітря тут страшенно вологе. З травня аж до листопаду в Ліберії безперервно ллють дощі. Часто на країну налітають урагани. Тоді так гримить і блискає, що здається, ніби настає кінець світу, хоч насправді ці бурі рідко коли залишають після себе жертви.

Столиця Ліберії Монровія, завжди волога і задушна, налічує кількадесят тисяч жителів і забудована дерев'яними будинками, вкритими гофрованим залізом, і кількох гарних великих кам'яниць, що вишикувались уздовж двох паралельних вулиць. Є в ній також чудовий готель, і я почував себе там непогано. Але все ж таки мені бракувало доброго ресторану, радіо- та автомайстерень і хімічної чистки. Монровія має електростанцію, яка, правда, дає струм тільки до півночі, бо більшість мешканців, лягаючи спати, забувають вимкнути світло.

Вся атмосфера цієї країни зачаровує чужинців. Особливо подобались мені люди — приязні, завжди готові допомогти. Кого тільки не побачиш на вулицях Монровії! Ось проста тубілка з лісу з голими дітьми, а далі — теж син джунглів, але в елегантно пошитому костюмі: він жив і одержав освіту за кордоном. Ось ідуть мусульманки-ваї — люди з цього племені відзначаються своїм розумом і посідають зараз в уряді Ліберії чимало відповідальних постів; а он там — негри з племені кру, безстрашні й працьовиті моряки та рибалки, що за мізерну платню, незважаючи на бурхливий прибій, навантажують і розвантажують судна, які стоять на рейді миль за п'ять від берега.