Читать «В забутій країні» онлайн - страница 83

Ми з товаришами ввійшли до приймальної зали. Бакні вже був там. Цариця привіталася з нами і зразу ж почала нараду. Мені знову довелося виконувати обов’язки перекладача.

— От коли б із цього будинку був якийсь вихід, я зміг би з невеликим загоном раптово напасти на противника з тилу. У них зчинився б переполох, і нам, я думаю, удалося б захопити таран, — висловив свою думку Дхірендра.

— Ай справді, чи немає тут часом потайного виходу? — спитав Чан.

Коли я переклав ці слова, Бакні так міцно вдарив мене по плечу, що я мало не зойкнув.

— Як же я сам не додумався до цього раніше?! Адже з палацу до центра міста веде потайний підземний хід! — вигукнув він і зразу ж звернувся до Дхірендри: — Якщо ви згодні, я опитаю моїх воїнів і відберу з добровольців найвірніших і найдосвідченіших. Ми пройдемо з ними в місто, нападемо на Нохрі з тилу, проб’ємось через його військо до головного будинку і відберемо таран. Ми будь-що відженемо його військо на той берег ріки!

Цієї миті до кімнати вбіг якийсь чоловік і сказав:

— Гонець від Нохрї! Він просить, щоб цариця прийняла його.

Серісіс дозволила ввести гінця, і той шанобливо ставши перед нею на коліна, сказав:

— О царице, полководець вітає вас і заявляє, що вся країна в його руках. Він вимагає, щоб ви здалися; за це він обіцяє зберегти вам життя і тільки вишле вас за межі країни. А якщо будете опиратись, вас спіткає неминуча смерть.

Цариця встала. Очі в неї блищали від гніву, а губи тремтіли.

— Перекажи своєму хазяїнові, що ні володарка Мітні-Хапі, ні її оборонці не бояться зрадників, — відповіла вона твердо.

Коли гонець, низько вклоняючись, вийшов із зали, я глянув на Бакні. Його рука лежала на держаку меча, а очі налилися кров’ю від люті.

Розділ ХХV

ПЕРЕД ВИРІШАЛЬНИМ БОЄМ

Тими страшними днями нам ніколи було думати про себе. Ми їли, коли голод ставав нестерпний, і лягали спати, коли від утоми вже не могли стояти на ногах.

Задовго до світанку Бакні зібрав усіх гвардійців, крім вартових, і сказав їм, що йде на важку й небезпечну справу. Він не пояснив, куди й чого треба йти, але не приховав, що, може, ніхто живий не повернеться. Після того Бакні спитав, хто хоче піти з ним, і гвардійці всі як один ступили крок уперед.

Бакні звернувся до мене і Яхмоса:

— Бачите, я так і думав! Це щастя для цариці, що її престол охороняють такі відважні воїни!

Загін добровольців пройшов до зали, де сиділа цариця з Чаном і Дхірендрою. Гвардійці досі вірили, що це Тот і Анубіс. Я кілька разів просив дозволу припинити цей обман, але Серісіс та Яхмос відповідали:

— Ми багато втратимо, коли зробимо так. Нехай ваші друзі залишаться богами ще на кілька днів.

Забобонним серафійцям не було дивно, що боги їхніх предків зійшли на землю і б’ються пліч-о-пліч із звичайними смертними. Та це й зрозуміло, коли згадати історію інших народів. Нагадаємо переказ про Троянську війну. Він говорить, що коли Троя почала перемагати, боги Олімпу поділились і взяли участь у боротьбі людей: деякі з них виступили на боці Греції, а інші — на боці Трої. Подібні перекази можна знайти і в стародавніх єгиптян. І ось тепер солдати вважали себе не так прибічниками Серісіс чи полководця Нохрі, як прибічниками й послідовниками Анубіса й Тота чи Гора.