Читать «В забутій країні» онлайн - страница 81

Сказати правду, я вже не сподівався побачити Чана, і раптом він з’явився переді мною живий, та ще й з Серафісовим амулетом у руках!

Не можу не сказати, які ми були вражені і як зраділи — скарбницю знову надійно замкнено. Звичайно, Нохрі міг би висадити двері динамітом, але ніяких вибухових речовин серафійці ще не знали. Тепер Нохрі не матиме золота, яким можна спокусити городян!

Рано-вранці скликали військову раду, на якій були присутні Бакні, Яхмос, капітан Дхірендра, Чан і я. Головувала сама цариця. Ми обговорили становище і вирішили насамперед укріпити палац. Ми знали Дхандаса, який до нестями жадав загарбати скарби, і розуміли, що він не заспокоїться, поки не поверне жука-скарабея.

Бакні з солдатами зразу ж почали готуватися до оборони. Насамперед у міцних стінах палацу було зроблено бійниці. Якщо противникові все-таки пощастить вдертися на двір палацу, Бакні пропонував засісти у головному будинку, де жила цариця. Тому він наказав добре забити двері цього будинку і замурувати вікна. Крім того, ми прокопали через весь сад широкий рів і спорудили чимало перегорож.

Ми чекали наступу п’ять днів, але противник не з’являвся. Як ми згодом дізнались, Нохрі не поспішав з облогою палацу, бо ні Псаро, ні Дхандас не були впевнені, що сліпий жебрак — розвідник цариці (можливо, Дхандас до самої смерті так і не догадався, що це Чан перехитрив його), і розшукували цього жебрака в місті.

У місті за ці дні не відбулося нічого. Населення зовсім не виявляло свого ставлення до заколоту. Треба сказати, що більшість городян були прихильні до цариці, але вони не наважувались допомагати їй, бо знали силу Нохрі.

На світанку шостого дня ми побачили з даху головного будинку, що рікою просто до палацу посувається велике військо на чолі з Нохрі і Псаро. Бакні наказав солдатам зайняти свої місця.

Ми мовчки чекали нападу, добре розуміючи, що зараз ідеться про життя або смерть кожного з нас і про долю престолу. Спостерігаючи події, я відчував страх, але водночас і цікавість.

Військо Нохрі довго виходило з човнів у безпечному місці навпроти палацу. Капітан Дхірендра запропонував напасти на ворогів першими, але Чан і Бакні не підтримали його, бо у відкритому бою наше нечисленне військо зазнало б великих втрат.

Дхандас у масці Гора походжав між солдатами Нохрі. Мабуть, він хотів якнайшвидше знов оволодіти амулетом. Тільки цим можна пояснити, чому Нохрі почав штурмувати палац, коли на берег устигли вийти не більш як дві третини його армії. Дхандас сам очолив великий загін і повів його на браму палацу. Солдати Нохрі поприносили довгі драбини і, приставивши їх до стіни, поривалися видертися ними на стіну, але оборонці палацу відчіплювали драбини, залізними гаками і скидали вниз. Гвардійці стояли твердо, мов кам’яна скеля, об яку розбиваються морські хвилі, марно намагаючись зрушити її з місця. Стріли гвардійців завдали противникові великих втрат. Але й заколотники були мужні й стійкі, і коли падав убитий солдат, на його місце ставав інший із заднього ряду.