Читать «В забутій країні» онлайн - страница 63

Серісіс була в палаці сама, без подруг. Цариця шанобливо привіталась, і не встиг я ще навіть спитати, навіщо мене покликано, як вона взяла мене за руку й сказала:

— Я дуже потребую вашої допомоги. Як я вам казала вчора, так і вийшло. Псаро повернувся і разом з Нохрі затіяв змову проти мене. Вчора ввечері Нохрі навіть пригрозив, що буде повстання, коли я не скорюсь йому.

— Чого ж він вимагає від вас, царице? — спитав я.

— Ви навіть уявити собі не можете, чого він вимагає! — вигукнула вона і звернулась до Яхмоса: — Хіба я і мої предки не шанували богів? Невже в моєму царстві не знайдеться жодної людини, яка могла б провчити цього негідника?

— Чого ж він вимагає від вас? — вдруге спитав я.

— Нохрі хоче, щоб я дозволила йому пограбувати Серафісову скарбницю. Я, звичайно, не дозволю, але ж він може повбивати жерців, які охороняють її,

— Цього не буде ніколи: якщо це станеться, лютий гнів богів упаде на всю країну, — промовив верховний жрець.

— Я для того покликала вас, Тутмосе, щоб великі боги Гор, Тот і Анубіс, які не раз захищали моїх предків од ворогів, допомогли цієї тяжкої хвилини і своїй вірній рабині, - сказала цариця.

— Вони обов’язково допоможуть вам! — щиро вигукнув я.

Я бачив, що наша доля залежить від того, залишиться цариця на троні чи ні: навряд чи ми прожили б і добу, коли б ним заволодів Нохрі. Можливо, саме ця думка викликала таку швидку і впевнену відповідь.

Мої слова заспокоїли царицю. На її гарному обличчі знову з’явилась усмішка, і СерісІс сказала, плескаючи в долоні:

— Мій дорогий Тутмосе, я все життя буду вам вдячна за це.

— Скажіть, царице, чому Нохрі так поспішає заволодіти Серафісовою скарбницею, замість того, щоб спершу зняти повстання й заволодіти троном, а тоді вже без перешкод грабувати її?

— Йому потрібні гроші, щоб підкупити зрадників і грабіжників.

— О, це мені й на думку не спало!

— Але, хоч би там що намислив Нохрі, до Серафісових скарбів він не добереться. Боги не допустять цього.

— А хіба зламати двері в гробницю не можна?

— Ніяк не можна. Вже минули тисячоліття, відколи її побудовано, але ще ніхто не зміг пройти туди. Я боюсь тільки Псаро — він умілий маг і чаклун.

Я також боявся Псаро, але не тому, що вірив у чаклунство, — адже Псаро познайомився із сучасним світом і знав далеко більше, ніж його співвітчизники.

Обміркувавши становище, я сказав цариці:

— Я буду говорити з Тотом — ніхто не може змагатися з ним у мудрості.

Я сказав правду — за все своє життя я не бачив людини, розумнішої за Чана.

Розділ XIX

ПОЧАТОК БУРІ

Я не перебільшу, коли скажу, що ми почували себе так, наче були біля кратера вулкана перед його виверженням. А виверження могло розпочатись першої-ліпшої хвилини, і ми чекали, що от-от під ногами розступиться земля і безслідно поглине нас.