Читать «Замісць сонетів i октав» онлайн - страница 2

Антистрофа

Іще й тоді, як над безмежною водою паслися табуни вітрів; — Іще й тоді, як гори затряслись, пореплась земля, а по шорсткій, гострій, як мечі, траві різні поповзли потвори — — Хмари, на сонці хмари гралися безтурботні. Ніжні форми дитинні! — витончені обриси! — кому вони були потрібні? Дикун, наївшися сирого м'яса, довго стежив за ними незрозумілими очима й несвідомо нюхав квітку, подібну до будяка.

Найвища cила

— Одягайсь на розстріл! — крикнув хтось і постукав двері. Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й добрішало небо. А над усім містом велизечний рояль грав… І зрозумів я — настав Великдень.

Антистрофа

Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху. Молюсь не самому Духу — та й не Матерії. До речі: соціялізм ніякими гарматами не встановити.

Ритм

Kоли йде дві стурнких дівчині — ще й мак червоний в косах — — десь далеко! молоді плянети! Пливуть. Струнчать. Атоми утоми — на світ, у світ із тьми! Танцюють, куряву збивають… Сонця стають у коло. А від майви по всесвіту всьому. Дві дівчині.

Антистрофа

Налила голодним дітям молока, — сама сіла та й задумалась… А по гладишці, мов з очей незрячих, сльози покотились. Одна швидше, вперед. А друга, мов знехотя, за нею, слідом… Дві дівчині.

Евое!

Творці революції здебільшого лірики. Революція єсть траґічна лірика, а не драма, як то подейкують. Евое! За плугом ходити наші нащадки готуватимуться не менш, як зараз готуються в балетній студії. І на людину. Що не вмітиме пісні, дивитимуться як на справжнього контрреволюціонера. Все на світі від примружених очей. Евое!

Антистрофа

Приставайте до партії, де на людину дивляться як на скарб світовий і де всі як один проти кари на смерть. Хай вас називають творцями за шторами, сантименталістами… Хіба це так важно? У нас іще й досі попіл висипають не на город, а десь у куточок, під тин.

Хто скаже

Крапнув щось дощ — і всі асфальти у сисипному тифі… Молодий новеліст: — не хочу, не можу писати! Місто гнітить, життя нервує. Я мовчав. Поблизу десь бомба… Якби отак, знаєте, на село. Скупатись, по росі походити. "Бий саботажника!" — прочитав я на 'дному з плакатів. А за нами старчихи, простягаючи руки. —

Антистрофа

Трава росте, де захоче. Вітер шпурляє в калюжу наказ про мобілізацію. Молочка! — плаче дитина, а тут же й хліба за душею нема. Хто скаже: що єсть контрреволюція?