Читать «Замісць сонетів i октав» онлайн

* * *

Уже світає, а ще імла… На небі зморшка лягла. — Яка зайшла ж мені печаль! Промінні заори воралися у хмари. Чую — фанфари! — Яка зайшла ж мені печаль… Ой не фанфари то, а сурми та гармати. Лежи, не прокидайся, моя мати!.. Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став! (Замість сонетів і октав).

Осінь

На культурах усього світу майові губки поросли. Осінь. По містах вже о четвертій — електричні ліхтарі. А в селі ступнів щось у десять (тінь од чабана) додому отару женуть. Вони казали: можна ж купити старого кармазину, сяк-так заслати смітник і посадовити культуру (тільки голову піддержувати треба!) — ачей ізнов до нас промовить. А листя падало. І голова на в'язах не держалась. Тоді — вкинулись в еклектику. Взяли трохи цегли і стільки ж музики. Думали — перемежениться… А листя падало. І голова на в'язах не держалась. На культурах усього світу майові губки поросли.

Антистрофа

Дорослі й семилітні: "Ой, яблочко, да куда котишся". Так. Народ у толоку, а поети в борозну. Годі ж кривитись на фабричну: предтеча завше менш талановитий за месії.

Терор

Ізнову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина, що казала: убивати гріх! — на ранок з простреленою головою. Й собаки за тіло на смітнику гризуться. Лежи, не прокидайся, моя мати! Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть? — не прокидайся, мати… Жорстокий естетизме! — й коли ти перестанеш любувати з перерізаного горла? — Звір звіра їсть.

Антистрофа

Аероплани й усе довершенство техніки — до чого це, коли люди одне другому в вічі не дивляться? Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма. Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі, сірі, блакитні…

Лю

Сплю — не сплю. Чиюсь вволяю волю. Лю. І раптом якось повно! Люлі-лю… Півні (вікно) і повінь зеленого пива (крізь вікно) — все згучить на О. — Не розумію. "Марсель Етьєн! Марсель Етьєн!" — кричали з прапорами. Тепер тліють в землі. Ти кажеш — і я умру? Геть через усе життя прослалося леґато (гудок на заводі). Годі! Заголубій і на мою долю. Люлі-лю… І тільки пташка за вікнами: тріолями, тріолями! А як же краса? і невмирущість? — Пригадую (аж смішно): повік з тобою! — заприсягала кохана. — Очевидячки люди лише по духу енгармонійні. Бо всі трагедії й драми — врешті є консонанси. — Вставайте! — у місто вступила нова влада! Розплющую очі ("консонанси"). На стіні від сонця густорамне вікно як огнистий дієз.