Читать «Відважні» онлайн - страница 120

Олексій обернувся і спокійно, наче ця розмова не мала для нього ніякого значення, пішов назад… Коли б хто знав, як неймовірно важко вести цю жорстоку гру, в якій йому треба переграти професіонального актора і не менш професіонального зрадника!

З юрби працюючих на нього пронизливо втупилися потемнілі очі Юренєва, та Олексій дивився мимо, наче й не бачив їх. Дві таємні розмови з поліцаями за один день у всіх на очах. Очевидно, Юренєв уже повною мірою скористався цим, щоб викликати до нього, Охотникова, недовір'я. Коли Олексій підійшов, усі примовкли, удаючи, що напружено працюють. Тільки з розгубленого, сповненого відчаю погляду Кравцова Олексій зрозумів, що той остаточно збитий з пантелику.

Хвилин за п'ять поліцаї встали з колод, накинули на плечі ремені автоматів і підійшли ближче.

— Ей, Охотников! — крикнув Василь Дмитрович. — Давай сюди…

— Знову! — почув він за спиною приглушений вигук Юренєва.

Олексій ще кілька разів махнув лопатою. Проте Василь Дмитрович добре ввійшов у свою роль.

— Тобі скільки разів повторювати? — гаркнув він сердито.

Коли Олексій встромив лопату в землю і почав спускатися з горбка, на якому всі працювали, запанувала мертва мовчанка.

Поліцаї не сказали, для чого забирають Олексія, і це огорнуло таємничістю несподіваний його виклик. Що їм там потрібно, в недобудованому доті? Чому вони повели Охотникова туди? І раптом усі, хто стояв на горбку, згадали недавню нараду. Звичайно, кращого місця й не вибрати. Охотников і поліцаї, напевно, про щось змовлятимуться. Тепер зрозуміло, чого Олексій не бажає тікати разом з усіма. У нього зовсім інші плани. В поліцаї, мабуть, хоче. Ось і дружків собі завів… Дивіться, як ідуть — наче не вони його ведуть, а він їх…

Короткими, ущипливими репліками Юренєв прагнув розпалити вже посіяне недовір'я до Охотникова. Він стояв посеред юрби і висміював кожен рух Олексія. Єременко спробував було вступитися, але тут же дістав доброго штовхана в спину.

— Мовчи! Дружка захищаєш! — крикнув Свиридов.

Невисокий, кремезний, він, не ремствуючи, виконував найважчу роботу і часто приходив на виручку Єременку, а тепер і він більше не вірив ні йому, ні Охотникову.

Коли поліцаї і Олексій зникли в котловані, полонені деякий час пригнічено мовчали. Все складалося так, як твердив Юренєв. Людина, якій вони вірили, буквально на їхніх очах перебігає до ворога і вже настільки знахабніла, що навіть не приховує цього.

Юренєв, примружившись, глянув на котлован і раптом обернувся до Кравцова, у якого від хвилювання сіпалася верхня губа.

— Юро! Піди-но послухай. У тебе ж є досвід!..

Кравцов ступив крок уперед і нерішуче зупинився.

— Ну й боягуз ти, брате! — з презирством поморщився Юренєв. — Як до діла дійшло, то в кущі…

А в цей час Олексій і поліцаї сиділи на дні котлована, примостившись на купі щебеню, і вели бесіду. Поліцаї знову старалися набути незалежного вигляду. Це у них не виходило, і вони сердилися ще більше. Якийсь полонений затягнув їх у чортову яму, і сиди тут, чекай, поки він розкриє, навіщо все це йому потрібно.

А Олексій все зволікав, говорив про якісь дрібниці, а головної розмови не починав. Іноді він замовкав, поглядаючи вбік траншеї, наче до чогось прислухаючись, і його спокій ще більше дратував поліцаїв.