Читать «Небесний гість» онлайн - страница 136

— Сезам, відчинись!

Коли двері з кабінету в спальню відчинились, слуга крикнув удруге:

— Вперед десять кроків! Кроком руш! Ідіть звідси!

Але «слуги» стояли нерухомо.

— Забирайтеся геть!

«Слуги» не рухались — стояли біля сейфа, мов рицарський обладунок. А двері в цей час уже зачинилися, і Йоганнові довелося знову повторювати: «Сезам, відчинись». Він міняв тон, кричав на різні голоси то басом, то фальцетом — даремно. «Слуги» наче скам'яніли. Йоганн просив, благав їх; нарешті, почав лаятися. Та хіба сталь діймеш лайкою.

В розпачі прийшов він до Гане.

— Не виходять…

Гане сидів у кріслі, похиливши голову. В нього було таке відчуття, ніби в його дім вдерлися розбійники і замкнули його в кімнаті нагорі. Що ж могло трапитися із слугами?

Гане ляснув себе по лобі.

— Все дуже просто, — сказав він, повеселівши. — Мічель, пояснюючи, як діють механічні слуги, вимовив слово: «Стоп!». Це слово паралізувало механізми. Вони, здається, справді зовсім не страшні для нас.

Гане насмілився навіть спуститися на нижній поверх і пройти в свою спальню. Але ввечері, вкладаючись спати, він примусив Йоганна принести з вітальні столи, диван і стільці і забарикадувати ними двері в кабінет.

— Так буде спокійніше, — сказав він, лягаючи в ліжко. — А ви, Йоганне, на всякий випадок залишіться сьогодні зі мною. Можете лягти на цьому дивані.

Йоганнові зовсім не хотілося спати на барикаді, але він ліг без заперечень, за звичкою у всьому коритися.

5. Ніч кошмарів

Це була найнеспокійніша ніч за все довге спільне життя Йоганна і його хазяїна. Старим не спалося. Їм вчувалося якесь шарудіння в кабінеті. У тривожному сні старих переслідували кошмари — стальні люди хапали і били їх залізними руками…

Перед світом Йоганн розбудив хазяїна, який, було, задрімав.

— Пане Гане, пане Гане! В кабінеті щось коїться!.. Гане прокинувся, схопився з ліжка і прислухався.

Ні, це не обман слуху. З кабінету справді доносилися приглушені звуки, тихий тріск, почулося, як металева річ упала на килим, потім щось зашипіло.

— Ожили! — з жахом прошепотів Йоганн. У нього від страху зуб на зуб не попадав, а руки так тремтіли, що він не міг стягнути з себе ковдру.

Похолодівши від страху, старики сиділи кілька хвилин непорушно, неспроможні зробити жодного руху.

Шум у кабінеті посилився. Щось упало і гуркочучи покотилося по підлозі. Це ввірвало терпець. Гане враз підбіг до дверей і несамовито закричав:

— Сезам, відчинись!

Але двері не відчинялися. — Сезам, відчинись! — в тон хазяїнові повторив Йоганн. Вони і верещали, і ревли, і кричали біля дверей, намагаючись добути з своїх старечих горлянок усю гаму звуків людського голосу, щоб пробудити якісь неслухняні вилочки в механізмі дверей. Але все було даремно. Страшна казка «Тисяча і одної ночі» перетворилася в дійсність. Йоганнові і Гане здавалося, що двері з кабінету дрижать під натиском чиїхось тіл… Ще хвилина — і звідти вискочать сорок розбійників і пошматують їхні старечі тіла…

Останнє, що чув Йоганн — верескливий гавкіт Джіпсі, якого на ніч вигнали з дому. Потім усе стихло. Йоганн і його хазяїн знепритомніли.