Читать «220 днів на зорельоті» онлайн - страница 92

Бейсон уважно прислухався до незрозумілої для нього мови. Він, безперечно, відчував величезне напруження, яке панувало на борту корабля, але не міг зрозуміти його причини.

— Де містер Камов? — запитав він.

Пайчадзе, який стояв до нього спиною, стрімко обернувся.

— Чули наказ командира зорельота? — з гнівом у голосі запитав він, забувши, що Бейсон не міг зрозуміти російської мови. — Одягніть шолом! Припиніть розмови!

Американець збентежено подивився на мене. Я повторив команду англійською мовою. Бейсон мовчки підкорився.

Стрілка швидко бігла по циферблату. За вікнами корабля стало темно. Настала ніч.

— Одягніть шоломиї — вдруге пролунала команда.

Цього разу я зрадів їй. У тому, що Камов не повернеться, сумнівів не було. Залишалася єдина надія знайти його згори. Сильний прожектор корабля освітить нам місцевість.

— Зайняти сітки!

В обсерваторії були заздалегідь підвішені спеціальні гамаки. На Марсі не було стартової площадки, і корабель змінюватиме напрям польоту.

Бєлопольський сів біля пульта. Його сітка залишилася вільною.

Навіть на Землі, під час першого в моєму житті старту, я не відчував такого болісного хвилювання…

Я невідривно дивився в обличчя нашого нового командира. Воно, як і раніше, було дуже бліде, але здавалося зосереджено спокійним.

Яким, мабуть, нелюдським зусиллям волі він зумів примусити себе бути спокійним!

* * *

Задрижав корпус корабля. Стугін двигунів, наростаючи і посилюючись з кожною секундою, заповнив собою, здавалося, весь світ… весь простір.

Зореліт рушив з місця.

Але він був ще на поверхні Марса.

Та ось Бєлопольський натиснув знайому кнопку. Зореліт ввібрав колеса.

Значить, ми в повітрі!

Блискавичний рух рук… Потужні двигуни замовкли, і одразу ж запрацював «атмосферний». Швидкий зліт корабля був перерваний, і, покірний своєму командирові, він уже спокійно летів над планетою, як і п'ять днів тому.

І я, і Пайчадзе миттю зіскочили з сіток і кинулися до вікон…

Зореліт описав широке коло, повертаючись до місця, звідки щойно злетів. Промінь прожектора давав змогу чітко бачити всі подробиці.

Промайнули озеро і площадка, де стояв наш корабель. Я помітив навіть сталевий обеліск з рубіновою зіркою на вершині.

Швидкість корабля була настільки велика, що пам'ятник тільки майнув на коротку мить. Але Бєлопольський не міг зменшити її. Зореліт міг врізатися в землю.

Ми летіли на південь, у той бік, куди поїхав всюдихід Камова.

Через чотири хвилини, пролетівши понад сто кілометрів, зореліт повернув назад. Летіти далі не було ніякої рації. Всюдихід міг бути не далі як за вісімдесят кілометрів од нашої колишньої стоянки.

Сто кілометрів туди, сто кілометрів назад і знову сто кілометрів у першому напрямку.

Нічого…

Марсіанська пустеля була темна і мертва.

Мені здавалося, що я втрачаю свідомість.

Усе пропало!..

* * *

Сергій Олександрович Камов загинув безповоротно…

Зореліт круто змінив напрям. Ми почали віддалятися вбік.

Я мимохіть поглянув на обличчя Бєлопольського. Він нахилився до перископа. У щільно стиснутих губах я побачив невблаганну рішучість.