Читать «220 днів на зорельоті» онлайн - страница 90

— Нарешті! — прошепотів він.

Камов сказав, що хоче вийти із всюдихода, щоб оглянути своє відкриття і зібрати зразки порід. Пайчадзе попросив його бути обережним, і Камов якось поспішно припинив розмову. Можливо, він побоювався дальших умовлянь.

Коли пролунав звук вимкнутого мікрофона, Арсен Георгійович несподівано схопився на ноги. Бєлопольський докірливо похитав головою.

— Немає підстав турбуватися, — сказав він.

— Знаю, — відповів Пайчадзе.

— Навіщо ж так хвилюватися?

— Цього не знаю, але хвилююсь.

В цю мить я раптом згадав тільки що проявлений знімок, — голова Хепгуда в пащі звіра — і мимоволі сказав:

— А якщо «ящірка»… Ніхто не одізвався.

В обсерваторії настало тяжке мовчання. Пайчадзе, забувши про наказ Камова лежати до самого початку старту, повільно ходив у вузькому проході між пультом і дверима в коридор. Інколи він зупинявся і довго дивився на радіостанцію. В ці хвилини у нього був такий вираз, наче він хотів попросити приймач, щоб він заговорив. Бєлопольський надто часто дивився на годинник і це виказувало його приховане хвилювання.

«Чекайте мене через дві години», сказав Камов.

Минала година за годиною, але від нього не надходило ніяких звісток. Бєлопольський декілька разів вмикав мікрофон, але відповіді не було. Контрольна лампочка горіла рівним світлом, показуючи, що на всюдиході станція ввімкнена і працює.

— Якби був другий всюдихід, — сказав Пайчадзе, — я поїхав би по слідах Сергія.

— Якби у нас навіть був другий всюдихід, — відповів Бєлопольський, — то ви однаково нікуди б не поїхали.

— Чому?

— Тому що я не дозволив би вам цього. Коли відсутній Сергій Олександрович, я відповідаю за вас і за наш корабель.

Пайчадзе нічого не сказав на це. Він мигцем глянув на заступника командира зорельота і почав ходити швидше.

— Ви б краще лягли, — сказав Бєлопольський. Над усяке сподівання, Арсен Георгійович слухняно виконав його пораду. Він ліг і аж до восьмої години не промовив більше жодного слова.

Нестерпно повільно минав час. Я ні на секунду не відходив од вікна, до болю в очах вдивляючись у той бік, де мав появитися всюдихід. Інколи мені здавалося, що я бачу на горизонті його білий корпус; серце починало битися частими ударами, але минала якась мить — і все зникало безслідно.

Минула визначена самим Камовим година його повернення. Всюдихода не було. Контрольна лампочка на радіостанції, як і раніше, горіла, і це було, мабуть, найтяжче.

Що там трапилося? Де Камов? Що примусило його покинути всюдихід на такий довгий час?..

«Чи живий він?» мимоволі спадало на думку страшне питання.

Час минав… Я боявся глянути на годинник. Залишилося зовсім небагато.

«Зореліт мусить взяти старт точно у визначену хвилину, що б не трапилось», настійливо звучить у вухах голос Камова. І відповідь Бєлопольського: «Обіцяю вам це». Як наважиться Костянтин Євгенійович виконати свою обіцянку?

Я знав, що він змушений буде наважитися. Недостатня швидкість корабля змушувала нас точно дотримуватися графіка. Зореліт не міг затриматися на Марсі. Це привело б до загибелі всієї експедиції. Якщо Камов не повернеться вчасно, Бєлопольському нічого не залишиться, як тільки летіти на Землю без нього. Хоч яка жахлива загибель товариша, але погубити всіх інших членів екіпажу і цим самим завдати тяжкого удару всій справі зореплавання було б зовсім безглуздо.