Читать «220 днів на зорельоті» онлайн - страница 91

В обсерваторії панувала цілковита тиша. Кожен з нас замкнувся в собі, боячись подивитися в очі іншому, щоб не прочитати в них свої невисловлені думки.

Перший не витримав і порушив мовчання Бєлопольський. Він раптом схопився і швидко підійшов до вікна. Декілька хвилин він пильно вдивлявся вдалину дивно нерухомими, завмерлими очима. Великі краплі поту блищали на його лобі.

Що переживала зараз ця людина, якій випало на долю сказати страшне слово? Він був заступником командира зорельота, а зараз його єдиним командиром. Йому належало дати команду, рівнозначну смертному вироку відсутньому товаришеві: «В дорогу!»

Він обернувя і сказав дуже тих:

— Лишилося двадцять хвилин!

Я здригнувся всім тілом. Пайчадзе не поворухнувся. Ми обидва нічого не відповіли.

— Приведіть сюди Бейсона. — Бєлопольський звертався до мене.

Привести Бейсона… Так ось кому доведеться замінити на кораблі Камова! Ми повернемося на Землю вчотирьох, як і прибули сюди.

Я відчинив двері каюти і сказав:

— Ідіть за мною!

— Корабель відлітає з Марса? — запитав американець.

Я йому нічого не відповів.

Весь цей час я намагався не дивитися на годинника, але тепер не міг одвести від нього очей. Я бачив, що Пайчадзе теж дивився на нього. Стрілка неухильно і, як мені здавалося, дуже швидко наближалася до цифри вісім.

— Надіньте шоломи! — по-англійському сказав Бєлопольський. Йому не хотілося двічі повторювати цю страшну фразу. Він подав шолом Бейсону. Я помітив, що це був його власний шолом.

Той, що належав Камову, він залишив собі. Отже, все закінчено! Ми відлітаємо!..

— Костянтине Євгенійовичу! — прошепотів Пайчадзе. Бєлопольський запитливо подивився на нього, але Арсен Георгійович не сказав більше жодного слова. Пройшла нескінченно довга секунда…

— Гаразд! — сказав Бєлопольський. — Я чекатиму ще двадцять хвилин.

Пайчадзе несподівано встав і сказав голосно і чітко:

— Всюдихід міг поламатися. Сергій Олександрович чекає на нас.

Бєлопольський мовчки показав на червону лампочку радіостанції і тихо промовив одне тільки слово:

— Повітря!

Смагляве обличчя Пайчадзе стало сірим. Ми обидва відразу зрозуміли, що хотів сказати Костянтин Євгенійович.

Індикаторна лампочка неспростовно доводить, що рація всюдихода цілком справна. Якщо приймач мовчить, — це означає, що Камова немає в машині. В атмосфері Марса дихати не можна. Запас кисню в резервуарі, який він повинен був узяти з собою, вйшовши із всюдихода, міг забезпечити його на шість годин. З часу останньої розмови минуло вже понад п'ять. Виходить, що в Камова залишилося повітря менше ніж на годину…

— Треба шукати! — сказав я.

Бєлопольський відповів якимсь чужим, дерев'яним голосом:

— Гаразд! Зореліт шукатиме свого командира ще десять хвилин. — І майже закричав: — Припиніть розмови!