Читать «220 днів на зорельоті» онлайн - страница 26

— Рослинного, — сказав Камов.

— Ви хочете сказати, що тваринного життя там нема? — спитав я.

— Я хочу тільки підкреслити, що слова Костянтина Євгенійовича про наявність життя на Венері не треба розуміти так, що на ній існує таке саме життя, як на Землі, — відповів Камов.

— Але ж можуть там існувати найпервісніші істоти, наприклад, в океанах?

— Можуть, але не обов'язково. Наука вважає, що коли де-небудь існують умови, які сприяють виникненню життя, то життя там, так чи інакше, а виникає. На Венері такі умови існують і, як можна тепер з певністю сказати, вони вже призвели до виникнення життя в формі рослин, але чи набуло це життя інших відомих нам форм, — сказати, звичайно, не можна.

— Але якщо там є ці форми, чи зможемо ми виявити їх?

— Це залежить від Сергія Олександровича і од вас, — відповів Пайчадзе. — Чим більше наблизиться корабель до поверхні планети, чим краще зафіксуєте на фотоплівку все бачене, тим легше буде відповісти на ваше запитання.

Я поцікавився, скільки часу ми пробудемо в атмосфері Венери.

— Не більше десяти-дванадцяти годин — відповів Камов. — Я думаю, — звернувся він до Бєлопольського, — скерувати корабель так, щоб увійти в атмосферу на лінії термінатора і пролетіти через усю денну половину. Якщо обертання планети справді таке повільне, як припускають, то на це потрібно буде не більше десяти годин. Може статися, що хмари доходять аж до самої поверхні планети, і ми, таким чином, опинимося в густому тумані. В цьому випадку ми пробудемо в атмосфері Венери рівно стільки, скільки потрібно буде Борисові Миколайовичу на його знімки. Вам, — знову звернувся він до мене, — треба приготуватися до такої обстановки. Доведеться знімати в інфрачервоному промінні, а я подбаю, щоб шар туману, що відділяє нас від поверхні, був якомога тоншим.

— В тумані легко налетіти на які-небудь гори, — зауважив Бєлопольський.

— Риск, звичайно, є, але не такий вже й великий. Я сподіваюся, що радіопрожектор попередить про перешкоду заздалегідь.

ЗОРЯНИЙ КАПІТАН

Ральф Бейсон, співробітник газети «Нью-Йорк таймс», вбіг до кабінету Чарльза Хепгуда, задихаючись від хвилювання. Він не сів, а впав у крісло біля письмового стола хазяїна і, важко дихаючи, сказав тільки одне слово:

— Полетіли!..

Хепгуд поклав перо і, зсунувши брови, пильно подивився на Бейсона.

— Як ви сказали? — повільно запитав він.

— Вони полетіли. Я тільки що чув по радіо. Сьогодні о десятій годині за московським часом зореліт Камова взяв старт!

Хепгуд вийняв хусточку і витер лоб.

— Куди? — спитав він охриплим голосом.

— На Марс. Нас випередили.

— На Марс? — Хепгуд кілька хвилин дивився на Бейсона, щось розмірковуючи. — Це дивно, Ральф! — сказав він. — Що Камов збирався на Марс, я знаю, але ця планета тепер в незручному положенні для польоту на неї з тією швидкістю, яку повинен мати, по-моєму, зореліт Камова. Тут щось не так! А не було сказано, коли вони думають повернутися?