Читать «Карафуто» онлайн - страница 64
Олесь Васильевич Донченко
Шпиг був дужчий за Володю, але Володя — гнучкий і спритний. Він в'юном вислизав з цупких обіймів, звивався вужем, але, здавлений раптом рукою за шию, впав на бік. Шпиг опинився зверху.
Володя чув, як він важко дихав. Шпиг прохрипів, стискуючи міцніше й міцніше шию Володі:
— Тепер буду кінчати…
Дихання перехопило. Невже він і справді задавить?
Володя підібгав ногу і з силою, як пружина, вдарив нею ворога в бік. Шпиг скоцюрбився, але шиї не випустив.
Юнак почував, що мине найбільше півхвилини, і все буде скінчено. Сили швидко занепадали. Тоді він відчайдушно сіпнувся, простяг руки і схопив шпига за ногу, З несподіванки той утратив рівновагу й беркицнув рядом з Володею.
Це була тільки мить. З завмиранням серця Володя побачив за два кроки ліворуч стрімке урвище. Коли пощастить зіпхнути туди шпига, він розіб'ється на смерть. Але може бути, що в останню мить, летючи вниз, на каміння, він потягне за собою і його, Володю.
Ця думка промайнула швидко, як блискавка, і в голові вже було рішення.
Володя з силою штовхнув шпига до урвища.
НЕВІДОМА БУДІВЛЯ
Приголомшений падінням, Володя глянув угору. Майже стрімка круча здіймалась перед ним. Десь угорі, на краю урвища, зазирали в провалля берізки. На юнака ще продовжували сипатися дрібні камінці й земля, але він лежав на невеличкому виступі, вхопившись руками за кущ.
Він живий. Він бачить угорі небо. Він швидко обмацав себе і зробив кілька рухів ногами й руками. Кістки цілі. Пальці скривавлені. Це дрібниці. Він живий! Так, він справді живий!
У перший момент він навіть забув про шпига. Потім враз схопився, шукаючи його поблизу очима.
Він побачив його далеко внизу. Шпиг лежав на камінні в проваллі нерухомою колодою.
Кілька хвилин Володя обмірковував становище. Він сам мимохіть здивувався ясності думок і своєму спокоєві в той час. Він швидко й уважно оглянув спуск у провалля Він не проминув очима жодного виступу на схилі кручі, жодного каменя й кущика.
Володя вирішив спуститись до шпига. Треба переконатися, що він мертвий. І крім того…
Це була чудова думка. Принаймні такою вона здалася юнакові. І він її має виконати будь-що. Але для цього треба спочатку спуститися в провалля. Однаково нагору не вилізеш. А провалля, напевно, має вихід.
Володя почав обережно спускатися. Це була важка й небезпечна робота. Ногою юнак намацував кожну точку опори, чіплявся за камені, хапався за траву й кущі.
Хабаров лежав нерухомо. Ясна річ, він був мертвий, його очі були заплющені, а в рот набилося землі. Він не дихав.
Володя пошукав у шпига в кишенях. Так. Те, що юнак сподівався знайти, є! Це був невеличкий папірець, посвідка, що Хабаров працює дроворубом на лісорозробках Фуксімо.
Крім того, в шпига було двісті паперових ієн, по двадцять у білеті, і багато срібних монет по п'ятдесят і двадцять сен.
Знайшов Володя й інший папірень-посвідку, що Петро Хабаров дійсно є син Михайла Хабарова, офіцера колишньої білогвардійської російської армії. Ця посвідка була ретельно зашита в кишені штанів, і намацав її Володя тільки випадково.
Вкупі з посвідкою лежав невеличкий круглий жетон з міді, на якому була зображена розквітла хризантема і вибито номер 2008.