Читать «Карафуто» онлайн - страница 63

Ішли деякий час Мовчки, а тоді Хабаров запитав:

— Ти любиш вино? Я люблю бургундське, наприклад, шампанське. В селище привозять. Там є невеличкий ресторан. Люблю погуляти!

— Хіба це дозволяє заробіток?

— Іншим не дозволяє, але мені…

Він замислився і облизав губи.

На вершині сопки, на кам'янистій кручі, червоніли стовбури сосон. Сонце сідало.

— Ми дуже добре йшли, — сказав Хабаров. — До того ж я повів навпростець. Ми вже зараз у прикордонній смузі.

— Невже?

— Так, так. Я сам не сподівався.

Володя схвилювався. Скоро кордон! Хабаров теж, мабуть, почував себе не зовсім добре. Він часто озирався на Володю, важко дихав, наче хтось стискав йому горло.

— Треба обережніше, — сказав він. — До кордону рукою подати.

Його рухи стали скрадливі, м'які.

— Мені треба зробити невеличку розвідку, — тихо сказав він. — Ти почекай мене тут.

Володя сів на траву, йому здалося, що Хабаров злякався і хоче його покинути. Коли це так — хай скаже правду. Треба дякувати вже за те, що довів до кордону, я далі…

— Не ворушися, жабо! — враз почув над собою Володя вигук свого провідника. — Не озирайся, а то — вб'ю!

Володя закляк.

— Вставай! — пролунала нова команда.

Не озираючись, Володя встав.

— Через кордон захотів? А цього не хочеш?

Хабаров блиснув перед юнаком лезом мисливського ножа — фінки.

— Думав, що я тебе справді прямісінько через кордон? Ні, жабо, до кордону далеко. Я знаю інший шлях. Зараз буде селище, ха-ха…

— Хто ж ти? — тихо спитав Володя..

— Хабаров. Тільки мій батько колишній офіцер, і його вбили ваші прикордонники. І я за батька вже добре ііомстився… Кроком руш!

— Ти віддаси мене японцям? Ти — шпигун?

— Не розмовляти! Йди вперед! Коли спробуєш озирнутись або… Одно слово — марш! Здорово я тебе…

— А що скажуть твої товариші-дроворуби? Окума?

— Хха, вони мені такі товариші, як і ти. Звичайно, я скажу, що привів тебе до кордону без жодних пригод. Ну, не спотикатись! Здорово я тебе… жжаба…

Блискавично з'являлись і зникали у Володиній голові плани втечі. Кинутися вперед і побігти, ховаючись за стовбурами дерев? Несподівано повернутись і стрибнути на провокатора?

Швидше, швидше! Далі буде вже пізно. Кроки? Сухе гілля тріщить під ногами?

Ні, це білка збила суху шишку з сосни. Хтось гукнув: «Стій!» Клацнув замок гвинтівки? Ні, це хрипло сміється шпиг:

— А ти не дурний, жжабо. Не схотів пити спирту. П'яного тебе я швидко б…

«Ось зараз побіжу!»

І нова думка вжалила. «Хіба можна залишити його живого? Адже він повернеться до Окуми, до Моріти… Він житиме з ними, оцей шпигун і провокатор, продаватиме їх…»

— Гей ти, не зиркай на всі боки, як заєць. Стій! Витягни назад руки, я їх скручу ременем. Чуєш ти жжаб…

Він не доказав. Володя вдарив його щосили головою в живіт. Провокатор глухо зойкнув і впав навколішки. Володя навалився на нього всім тілом і вибив у нього з рук фінку.

Шпиг закричав. Володя затулив йому долонею рота. Шпиг гукав на допомогу. Потім він замовк. Він зрозумів, що крик виснажує сили. Він боровся озвіріло, намагаючись ухопити рукою ножа. Ніж сковзнув схилом сопки.