Читать «Остання збірка» онлайн - страница 154

Трактори відбуксирували корабель на стартову смугу, і незабаром Грегор був уже в космосі, тримаючи курс на склад, що обертався на орбіті довкола Вермойн II.

У перший день космічного рейсу роботи завжди вистачає. Грегор перевірив прилади, потім оглянув баки, резервуари, трубопроводи та комунікації. Він хотів переконатися, що старт не викликав ніяких пошкоджень. Потім вирішив перевірити вантаж. Настав час з'ясувати, на що схожі ці тварини.

У першому від шасі відсіку розташувалися квили. Вони нагадували гігантські снігові кулі. Грегор знав, що квили дають дорогоцінну вовну, за яку скрізь платять великі гроші.

Очевидно, вони не звикли до невагомості, бо їхня їжа лишилася недоторканою. Вони незграбно плавали вздовж стін і стелі, жалібно бекали й просилися на тверду землю.

З фіргелями взагалі не було проблем. Це були великі ящірки з гладенькою шкірою. Яким могло бути їхнє призначення у сільському господарстві, Грегор не міг собі уявити. Вони як раз спали і мали лишатися в такому стані аж до кінця рейсу.

П'ятеро смагів радісно загавкали, щойно він з'явився. Це були дружні травоїдні ссавці, стан невагомості їм явно подобався.

Задоволений Грегор повернувся до кабіни керування. Рейс розпочався добре. «Тригейл» йому не заважав, а тварини у космосі почувалися чудово.

— Зрештою, може, це й справді не складніше, ніж розвозити молоко молочним фургоном, — подумав Грегор.

Перевіривши роботу радіо та важелів керування, Грегор увімкнув будильник і ліг спати.

За вісім годин він прокинувся. Сон не освіжив його, а голова розламувалася від болю. Кава мала огидний присмак слизу. Грегор ледве зміг зосередити увагу на пульті керування.

— Ефект консервованого повітря, — вирішив він і повідомив Арнолдові, що все гаразд. Однак посередині розмови з'ясувалося, що його очі самі собою заплющуються.

— Кінець зв'язку, — сказав він, глибоко позіхнувши. — Задушливо тут. Піду посплю.

— Задушливо? — перепитав Арнольд, по радіо його голос здавався дуже далеким. — Так не повинно бути. Циркулятори повітря...

Грегорові здалося, що прилади п'яно гойдаються перед ним і розпливаються, втрачаючи обриси. Він схилився на пульт і заплющив очі.

— Грегоре!

— Ммм...

— Грегоре! Перевір вміст кисню!

Зусиллям волі Грегор розплющив одне око рівно настільки, щоб поглянути на прилад. На його подив, концентрація двоокису вуглецю сягнула небаченого рівня.

— Кисню нема, — повідомив він Арнолдові. — От прокинуся й усе полагоджу.

— Це саботаж! — заревів Арнолд. — Прокинься, Грегоре!

Неймовірним зусиллям волі Грегор подався вперед і відкрив аварійний кран постачання повітря. Струмінь чистого кисню протверезив його. Він підвівся, погойдуючись, і хлюпнув водою собі в обличчя.

— Тварини! — волав Арнолд. — Поглянь, як там тварини!

Грегор увімкнув допоміжну систему вентиляції в усіх трьох відсіках і побіг по коридору.

Фіргелі були живі й не виходили зі сплячки.

Смаги, мабуть, взагалі не помітили жодної різниці у складі повітря.

Два квили втратили свідомість, але тепер швидко приходили до тями.