Читать «Остання збірка» онлайн - страница 134

Усе стало чорним.

Туман раптом розвіявся. На рівнині стояв лише Дрог. Він тріумфально усміхався. Узявши мисливський ніж з довгим вузьким лезом, він схилився над найближчим міраком...

Космічний корабель прямував до Землі на граничній швидкості, так що надпросторовий двигун щомиті загрожував розпастися на дрізки. Герера, що схилився над пультом керування, нарешті опанував себе й зменшив швидкість. Його обличчя, звичайно вкрите рівною засмагою, і досі було попелястим, а пальці тремтіли над пультом.

Зі спального відсіку вийшов Стелмен і втомлено впав у крісло другого пілота.

— Як там Пакстон? — запитав Герера.

— Я вкатав йому Дрон-3, — відповів Стелмен. — 3 ним усе буде гаразд.

— Хороший хлопець, — зауважив Герера.

— Гадаю, це просто шок, — сказав Стелмен. — Як прийде до тями — посаджу його рахувати алмази. Наскільки я розумію, рахувати алмази, за таких обставин — це найкраща терапія.

Герера посміхнувся, його обличчя почало набувати звичайного кольору.

— Тепер, коли все позаду, мабуть, і мені варто трохи порахувати алмази.

Його видовжене обличчя раптом спохмурніло.

— Але все-таки, Стелмене, хто міг усе це утнути? Ніяк не збагну!

Зліт скаутів завершився грандіозною виставою. Загін 22 «Ширяючий сокіл» розіграв коротку пантоміму, що символізувала звільнення Елбонаї. «Відважні бізони», загін 31, вдяглися у справжні піонерські костюми. А на чолі загону 19 — «Розлючений мірак» крокував Дрог — скаут першого класу, виблискуючи відзнакою за особливі досягнення. У руках він тримав прапор свого загону (висока честь для скаута) — і всі голосно вітали його.

Високо на флагштоку гордо майоріла характерна, міцна, бездоганно вичинена шкура дорослого мірака, весело виблискуючи на сонці всіма своїми блискавками, трубками, циферблатами, пряжками, кобурами та ґудзиками.

Захист

Наступного тижня в Бірмі розіб'ється літак, але це ніяк не вплине на мене тут, у Нью-Йорку. І фиги теж не зможуть заподіяти мені шкоди, адже дверцята всіх моїх шаф щільно зачинені.

Ні, найбільшою проблемою є ліснеризування. Мені не можна ліснеризувати. Абсолютно не можна. Як ви, очевидно, розумієте, мені це зашкодить.

На додачу до всього я серйозно застудився.

Усе почалося ввечері сьомого листопада. Я крокував Бродвеєм до кафетерію Бейкера. На моїх губах блукала легка посмішка, тому що вдень я, нарешті, склав доволі важкий іспит з фізики. У моїй кишені тихенько бряжчали п'ять монет, три ключі й коробка сірників.

На довершення картини дозвольте додати, що вітер віяв з північного заходу зі швидкістю п'ять миль на годину, Венера сходила, а Місяць перейшов у другу чверть. Можете зробити на підставі цих фактів власні висновки.

Я був уже на розі 98-ї вулиці й почав переходити на інший бік. Щойно я зійшов із тротуару, як хтось вигукнув:

— Вантажівка! Стережись, вантажівка!

Я стрибнув на тротуар, ошелешено озираючись. Поруч нікого не було. І раптом секундою пізніше за ріг, перехилившись на двох колесах, завернула вантажівка, проїхала на червоне світло й, гуркочучи, помчала вгору Бродвеєм. Якби не попередження, я б, напевно, загинув.