Читать «Кораловий острів» онлайн - страница 9

Більше в нас не було анічогісінько, та коли ми згадували, з якої халепи вирятувалися і як би нам повелося, коли б корабель наскочив на риф уночі, то дякували долі й за це, хоч, правду казати, іноді шкодували, що не прихопили ще дечого.

Коли ми обдивлялися своє майно й вели про нього розмову, Джек раптом стенувся й вигукнув:

— А весло! Ми й забули про весло!

— Який нам із нього пожиток? — спитав Пітер. — На острові стільки лісу, що ми можемо змайструвати хоч і тисячу весел.

— Твоя правда, Пітере, — відповів Джек, — та на кінці його є залізний обручик, і він може нам придатися.

— А й справді, — озвався я. — Весло заберімо.

Отож ми повставали, і всі троє поспіхом рушили до берега. Я і досі був кволий, стративши стільки крові, і друзі мої скоро мене перегнали. Джек те помітив і, маючи добре серце, вернувся мені на поміч. Отепер я вперше огледівся як слід, бо навколо тієї місцини, де я лежав, росли густі чагарі й за ними майже нічого не було видно. Коли ми вийшли з кущів на піщаний берег, я позирнув навкруг себе, і серце моє радісно заколотилося, а душа врадувалася з тієї краси, що відкрилася перед моїми очима. Гурган зненацька вщух, наче він лютував тільки задля того, щоб розбити наш корабель об рифи, а довершивши своє діло, відразу пішов на спочинок.

Острів, на який ми попали, був горяний і майже поспіль заріс прегарними деревами, кущами й чагарями, що тішили око багатством барв. Тоді я ще не знав жодного з тих дерев по назві, окрім кокосової пальми, яку відразу впізнав з багатьох малюнків, що їх бачив був удома. Ясно-зелені береги облямовувала торочка піску, така біла, що аж очі сліпила. На пісок набігали легенькі хвильки. Це неабияк мене здивувало: я пригадав, що вдома море насилало на берег здоровенні вали ще довго по тому, як ущухав шторм. Та поглянувши в далечінь, я зрозумів, у чому річ. Десь за милю від берега випиналася зелена стіна велетенських океанських хвиль; вони розбивалися об низький кораловий риф, гуркочучи і здіймаючись хмарою білої піни та бризок. Бризки ті злітали часом високо вгору, і між ними раз по раз спалахувала барвиста веселка.

Згодом ми виявили, що коралові рифи оточували острів щільним кільцем і утворювали природний хвилеріз. За тим кільцем збурене штормом море лютувало на відчай душі, але між рифами і берегом воно було спокійне й гладеньке, наче ставок.

Коли я спостеріг красу і велич навколишньої природи, серце моє сповнилося невимовних радощів. Я подивився на свого товариша й побачив, що він теж тішився тими розкошами, вдвічі приємнішими після довгих мандрів по безкрайому морю. Вітрець на воді був свіжий і прохолодний, а тут на диво ласкавий; він ніс до нас із суходолу такі чудові пахощі, що навіть уявити собі важко.

Ми озиралися навкруги, та враз стенулися, почувши гучне «Ура!», і повернулися до моря. Наш Пітер танцював і вистрибував, як мавпа, біля якоїсь речі, що лежала на піску.